Якщо згадати про план початкового маршруту нашої індійського подорожі, то можна помітити, що до фінальних титрів і напису The End відстань суттєво скоротилась.
Спочатку від берегів Індії до острова Цейлон ми хотіли добиратися на поромі. По відстані на карті видно — плисти усього нічого. Надія на те, що пороми курсують із частотою ледве не маршрутних таксі й ввела нас в оману. Все виявилося значно складніше. Річ у тім, що більш як 20 років на Шрі-Ланці йшла громадянська війна, а північне і східне узбережжя контролювалися повстанським рухом «Тигри звільнення Таміл-Ілама».
Щоб уникнути будь-яких інцидентів за участю мирного населення, всі пасажирські перевезення в Лакадському морі були припинені. Але війна скінчилася два роки тому і перед нашим приїздом навіть запустили пором з Тутікоріна в Коломбо з нехитрою назвою Scotia Prince. Щоправда, пізніше ми дізналися, що до політичних проблем додалися ще й фінансові — водне сполучення Індії зі Шрі-Ланкою знову тимчасово припинили через борги компанії-перевізника.
Ми вже почали вагатися, чи варто взагалі їхати до Тутікоріна й шукати міфічний пором. Ситуацію не змогли прояснити навіть самі жителі міста. Частина з них у листуванні в Фейсбуку стверджувала, що все добре і пором безперебійно ходить. Інформація від іншої частини була кардинально протилежною. Зрештою було прийнято рішення — відправитися в Тутікорін особисто й вже на місці все з’ясувати.
Наш автобус приїхав до міста вже вночі, і всі готелі в районі автовокзалу, наче на зло, були зайняті. У будь-якому іншому випадку ми б не особливо переживали, але нічний Тутікорін був незвично безлюдним, а із перехожих на нашому шляху траплялися хіба що зграї голодних бродячих собак. Після 30 хвилин поневірянь під пильними поглядами дворняг, ми все ж зустріли на вулиці рикшу, ба більше — відразу двох водіїв на передньому сидінні. Імовірно, ночами їм тут теж не особливо подобається. Об’їздивши кілька готелів і поборовши набутий синдром економності, ми все ж зупинилися за 800 рупій (16$).
Схоже на те, що вантажниками тут працюють жінки. Ми спочатку не повірили, але величезна кількість представниць жіночої статі із велетенськими баулами схиляє до такої думки:
5
І ось ми прибули начебто до місця наших пошуків. На в’їзді облаштований КПП з величезною кількістю автоматників. Періодично перед постом зупиняються вантажівки, пред’являють перепустки та в’їжджають на територію. Коротше кажучи — подібність із пасажирським портом дуже відносна.
Виходимо з таксі й вирушаємо на пошуки знавців англійської. Серед автоматників таких не виявилося, зате планку інтелігентності на належному рівні підтримав представник офіцерського складу. Добренько вгодований військовий нам суворо відповів: «Ноу феррі, ноу порт». В перекладі це звучить приблизно так: «Шановні гості, з технічних причин поромне сполучення між Індією і Шрі-Ланкою закрито. Ми приносимо свої вибачення, але на жаль, вам доведеться шукати інші транспортні засоби».
Англійський словниковий запас нашого рикші обмежувався лише цифрами і словом «порт». Він так і не зміг нам пояснити, що це за озера. Але зрозумів, що нас це зацікавило, тому зупинив своє таксі й повів проводити екскурсію.
Здогадатися неважко й без зайвих пояснень. Таким способом тут видобувають морську сіль. Зверніть увагу — робітники роблять на роботі абсолютно босоніж.
9
Ось у такі штучні резервуари заливається морська вода й під дією сонячних променів вона випаровується.
11
Для того, щоб межі та обрамлення резервуарів не руйнувалися, споруджуються невеликі парканчики.
Робота не із легких: постійна спека, сіль, яка роз’їдає ноги й різкий неприємний запах.
14
Технологія досить проста. Корабель буксирується до берега, де його встановлюють на блоки із каменів і дошок, після чого підпирають усім, що попадеться під руки. Залишилося загадкою, як саме корабель потрапляє так далеко на берег без використання кранів та іншої техніки.
17
Кількість рибальських суден настільки велика, що вони шикуються у декілька рядів і виходять у море за принципом стеку: останнім прийшов — першим вийшов.
24
Щоб не заблукати на просторах Індійського океану, використовуються сучасні системи супутникової навігації:
33
Місце для всієї команди разом зі всіма необхідними рятувальними інструментами: канатом і жовтим пластиковим ящиком.
35
Розпрощавшись із нашими новими знайомими, ми вирішили трохи прогулятися містом. Оскільки з поромом у нас нічого не вийшло, довелося купити квиток на поїзд у Ченнай (найближчий аеропорт). А квиток на літак Ченнай-Коломбо (столиця Шрі-Ланки) був куплений у найближчому інтернет-кафе.
В місті є невелика колоніальна забудова — спадок від португальців, голландців і англійців.
42
На вулицях міста ми практично не бачили корів — замість них тут розгулюють кози. Деякі з них навіть чули про паркур.
52
Телефонні автомати встановлені біля невеликих прилавків або магазинчиків. В Індії ще залишилися люди без мобільних телефонів.
56А ось інтернет-кафе «Привіт швидкість перегляду центр», де ми купували квитки на літак. Електроенергію виробляє генератор, вихлопні гази від якого потрапляють прямо всередину приміщення.
57
На перший погляд Тутікорін може здатися дуже брудним і неприємним місцем, але саме тут ми уперше познайомилися з тамільськими індійцями — відкритими і приємними людьми. Наступна зупинка — Ченнай.