Все наше життя — це рух, а рухатись життям можна пішки, особистим або громадським транспортом. Якщо справи йдуть непогано, то ви, напевно, віддаєте перевагу особистому транспорту, але на чужині доводиться користуватися транспортом громадським і без інструкції іноді не обійтися. Тому сьогодні поговоримо про те, як швидко, недорого і не пішки пересуватися Бангкоком.
Найкращим видом транспорту у Бангкоку, за нашою версією, є автомобільне таксі. Зараз пояснимо. По-перше, у місті величезна кількість таксі, таке відчуття, що Бангкок — місто таксистів, а не янголів. По-друге, завдяки дивовижному розфарбуванню, таксистів дуже легко помітити:
І, по-третє, це звісно ж фінансова сторона питання та зручності. Нам траплялися тільки нові машини, з кондиціонером і шкіряним салоном. Що стосується цін, то вони дуже демократичні, 35 бат (1$) доведеться віддати за посадку, в яку включені перші 2 кілометри, а потім кожен наступний кілометр коштуватиме близько 5 бат. За простій у заторі доведеться доплатити. Якщо на маршруті будуть швидкісні магістралі, то тягар дорожнього збору в розмірі від 40 до 60 бат також ляже на ваші плечі.
Краще вибирати таксі з написом TAXI-METER (таксіметр), який свідчить про те, що в машині є лічильник — найкращий союзник наївного туриста. Лічильник служить чудовою доказовою базою в суперечках з таксистами будь-якого ступеня моральності. Так що не забувайте вмикати його, інакше наприкінці поїздки доведеться вступати у тривалі переговори, місцеві таксисти не особливо говорять англійською.
До речі, у таксіметрах завжди можна знайти таблицю з тарифами.
Не задля педантизму ми уточнили, що нашим улюбленим видом транспорту було саме автомобільне таксі. У Бангкоку конкуренцію автомобільному таксі складає мототаксі, не плутати з тук-туком, про цих діячів трохи згодом.
Професійні мототаксисти також зазвичай збираються в невеликі групи і грають пивними кришками в якийсь різновид шашок.
Мототаксі — ідеальний спосіб пересування на невеликі відстані, до 5 км. Наприклад, з’їздити на обід і назад:
З найманого транспорту залишилися тук-туки. Вони займають останнє місце за співвідношенням ціна/якість.
Ними не користуються навіть місцеві жителі. Їздять на газу, ціни ломлять захмарні, заробляють переважно на туристах, які вважають це екзотикою і традиційним тайським транспортом. Один кілометр коштує 1-2 долари. За таку ціну і навіть дешевше можна їздити в таксі з кондиціонером.
Якщо вас не бентежать тісні душевні компанії, то можна проїхатись маршруткою. Тайські маршрутки прогресивніші за наші.
Тут немає стоячих місць:
Але найголовніша перевага навіть не в цьому. Тайські маршрутні таксі виводять це поняття на новий рівень, тут це дійсно як таксі. Перед тим, як сісти в маршрутку, ви узгоджуєте деталі маршруту з водієм і якщо йому по дорозі, він може трохи відхилитися від встановленого маршруту та підвезти вас в потрібне місце. Певна річ, за такий сервіс доведеться доплатити, сума теж узгоджується. У невеликих містах відхилення можуть бути настільки значними, що можна змінювати номер маршруту:
Щодо метро. У Бангкоку воно є, навіть двох видів. Першим, у недалекому 1999 році, з’явилося надземне метро, найчастіше його називають скайтрейн або використовують абревіатуру BTS. Лінії небесних поїздів мають такий вигляд:
Услід за скайтрейн, в 2004 році, відкрилося підземне метро (MRT). Ми чомусь не сфотографували жодного екстер’єру станцій, а ось інтер’єри у всіх типові:
Вартість проїзду залежить від дальності поїздки. На станціях висять підказки, дивимося куди потрібно їхати і купуємо квиток за вказану суму:
Трохи краще. Всі написи виконані двома мовами, прямого доступу до колій немає. Метро так і не набуло популярності серед тайських самогубців:
У підземному метро, навідміну від скайтрейн, використовують жетони, продаються вони також в автоматах і також на певну відстань. Ми вже користувалися скайтрейн, нас цим не здивуєш:
Настав час вам дізнатися про автобуси. Автобуси — найдешевший вид громадського транспорту Бангкока, і це його найкраща характеристика.
Відразу скажемо, що нічних автобусів у Бангкоку немає. Орієнтуватися в автобусних маршрутах за допомогою карти виявилося доволі легко. Знаходьте на карті своє місце розташування і шукайте найближчу автобусну зупинку, а далі — справа техніки. Автобуси бувають декількох видів. Є бюджетний клас, без кондиціонерів, з дерев’яною підлогою, зате дешево.
І є лакшері клас, з кондиціонерами і комфортабельними сидіннями, але і заплатити за статус доведеться подвійну ціну:
Таїнство продажу квитків відбувається всередині автобуса, подолати стіну нерозуміння з кондуктором допомагає глядацький зал:
Для зберігання квитків, замість звичної сумки на поясі, бангкокські кондуктори укомплектовані спеціальними скриньками, якими вони весь час клацають:
Ми розкрили секрет цих загадкових звуків, виявляється вони потрібні не тільки для того, щоб нервувати пасажирів, так кондуктор витягує талон, а потім його відриває:
Бангкок стоїть на річці Чао Прайя, а якщо є річка, то чому б не пустити по ній річковий трамвай, сказано — зроблено. Особливої назви для човнів, що перевозять людей, немає. Вони так і називаються — човни (boat). Пірси розкидані уздовж усього берега. На кожному пірсі є мапа маршруту.
Якщо не зважати на пороми, які курсують між берегами Чао Прайя, то існує три види човнів: сині (рухаються практично без зупинок), жовті (зупиняються трохи частіше), помаранчеві (зупиняються скрізь, де є можливість, але компенсують це низькою ціною).
Талон на трамвай можна купити в «касі», якщо каси немає, то доведеться чекати човен і вирішувати питання з квитком вже на борту:
Якщо вас заплутала колірна градація водного транспорту, то просто сідайте на помаранчевий трамвай:
Після того, як човен надійно пришвартовано, починається процес завантаження/розвантаження пасажирів: