Після візиту до російськомовного кварталу на пляжі Брайтона, нас зацікавила тема локального проживання діаспор. Вибір наступного району зайняв тривалий час, адже нам вдалося згадати аж 243 різні національності, а існування ще 10 викликало запеклі суперечки. Але тут на допомогу прийшов випадок — кросівок із Піднебесної, який несподівано порвався, ненав’язливо натякнув не тільки на те, що в цьому світі нічого вічного не буває, але й на те, що число кандидатів треба звужувати. Кандидатом №2 став Чайнатаун.
У Нью-Йорку є аж 4 Чайнатауни: на Мангеттені, у Квінсі й ще два — у Брукліні. За розташуванням нам найбільше підходив мангеттенський, та й всі туристи, коли мова заходить про китайський квартал, мають на увазі саме його. В інтернетах можна прочитати, що мангеттенський Чайнатаун нібито найбільший китайський квартал за межами Азії, але місцеві (білі американці) схильні вважати його більше заманухою для туристів і джерелом недорогих товарів. Багато китайських торговців тільки працюють на Мангеттені, а самі живуть у Брукліні й Квінсі, де все облаштовано за канонами фен-шую.
Проте, навіть попри високу вартість житла, на Мангеттені проживає близько 100.000 китайців. Через мовний бар’єр з респондентами точнішу цифру встановити не вдалося. Також можна стверджувати, що всі Чайнатауни поступово збільшують свою територію, захоплюючи прилеглі райони. Так, на Мангеттені, від активного натиску східного колориту не встояла Маленька Італія. Але про це трохи згодом.
Основне життя в Чайнатауні нуртує між вулицями Гранд-стріт і Канал-стріт. Туристів, зазвичай, цікавить остання. Там у китайських і в’єтнамських бутиках продаються недорогі і такі ж за якістю ЛуїВіттони, Абібаси та інші Гуссі. Виробляються вони в Китаї або в підземеллях найближчих будинків.
Про початок кварталу повідомляє напис. За іронією долі на ньому перегоріло кілька лампочок, так що «Ласкаво просимо у підборіддя».
На перетині Волкер і Канал Стріт стоїть кіоск із детальною картою кварталу, тобто — з актуальною детальною картою. Наступного року, кажуть, доведеться знову нову друкувати:
Можна нікого не слухати й вивчити обстановку самостійно — крамничок, яток та наметів з різноманітним скарбом тут тьма-тьмуща:
Іноді створюється враження, що ходимо по звичному для наших співвітчизників такому собі речовому ринку в спальному районі, хіба що між рядами відстань більша й машини їздять:
Ціни на продукти теж значно нижчі, аніж у супермаркетах. Аби затарити холодильники, сюди приїжджають із сусідніх районів. А найхоробріші навіть можуть пообідати в місцевих нонейм кафешках:
З першого погляду може видатися, що це все стихійна торгівля, яку поліція через дорогу ганяє по кілька разів на день. Але ні, все за законами Мегаміста — у кожного торговця є ліцензія, всі платять податки. Зверніть увагу на документ, який трохи прикриває газета.
Якщо вам не вдалося знайти рибу-бахабу або сторгувати клешні крабів за вигідною ціною, не журіться — рибних магазинів у китайському кварталі предостатньо. Єдиний нюанс — кількість рибних магазинів у прямій пропорції збільшує специфіку ароматів місцевої атмосфери. Взимку легше, а от влітку гурманам може закрутити не лише голову, але й шлунок.
Корпорації намагаються створювати конкуренцію місцевим закладам громадського харчування, але в них це виходить не дуже вдало — хіба що вивіску спромоглися перекласти. А так — ні красивих пагод, ані МаоМака в меню, навіть паличок для картоплі фрі не видають.
Ходімо швидше звідси. Краще пошукаємо щось автентичне й недороге. Порівнюючи з рештою Мангеттену, ціни тут дуже миролюбні й не намагаються вкусити бідного туриста за кишеню:
Смажений рис з куркою. Зверніть увагу на меню, під час вибору доводиться надіятися лише на удачу і майстерність китайського фотографа:
На вулицях китайського кварталу помітно більше людей. Це взагалі загальна риса усіх нью-йоркських Чайнатаунів. Тут дуже багато китайців людей. Тобто, концентрація жителів на квадратний кілометр значно вища, аніж у середньому по Нью-Йорку. Можливо, це частково пов’язано з тим, що середній дохід чайнатаунця — $42000 на рік, що для Нью-Йорку, а тим паче Мангеттену, замало. Тому часто китайці орендують/купують квартиру/будинок на декілька сімей і мешкають таким гучним гуртожитком. Цим, до речі, можна також пояснити — яким саме чином китайці потихеньку віджимають території у навколишніх районів. Не всі громадяни можуть витримати таке темпераментне сусідство й з’їжджають, звільняючи приміщення для нових гуртожитків:
Ви, напевно, помітили, що в Чайнатауні майже немає традиційної китайської забудови. Переважна кількість будівель — це старі багатоповерхівки, побудовані на початку-середині 20-го століття.
А ще китайцеві вивчити англійську складніше, аніж росіянину, тому кількість китайських вивісок і написів, що не дублюються Загальною мовою, вища ніж на Брайтоні, або в інших районах:
Із Чайнатауном скромно сусідить італійський район. Точніше це вже не район, а лише невеликий відрізок Малберрі-стріт із кількома італійськими ресторанами й крамничками. Колись великий район, який ми можемо пам’ятати за фільмом «Хрещений батько», давно пішов у забуття. Місцева італійська діаспора не змогла встояти перед напористістю китайського кварталу. Дуже схоже на те, що через кілька років Маленька Італія буде хіба що назвою частини китайського кварталу:
Прогулянку можна продовжити й далі, якщо вибудувати свій маршрут у бік Бруклінського мосту. Цим мостом можна перейти на інший бік і подивитися на Мангеттен зі сторони:
Якщо гарненько прислухатися, то у вечірній тиші чути, як на тому березі повільно розширюється китайський квартал.