У Чикаґо ми пробули 5 днів. Потім зловили себе на думці, що ще трохи — і пустимо коріння. Потрібно було терміново вирушати далі. Немає спокою ногам туриста, можливо, у Бердянську відпочинемо. Їхати на Західне узбережжя було зарано, та й запас міцності залишався ще на тиждень-другий. Нас нестерпно манив до себе Детройт, куди можна було відносно недорого дістатися автобусом. Судячи з кількості покинутих там будинків, проблем із житлом теж би не виникло. Ми вже було відправилися купувати квитки, але все ж вирішили навести фінальні довідки. Як ми вже писали раніше, найкращим джерелом інформації в штатах є офіцери поліції. Дуже привітні й товариські люди, особливо, якщо на них не наводити пістолета. Так от, дорогою ми вибрали парочку служителів правопорядку й підійшли до них, аби поцікавитися криміногенною ситуацією і пам’ятками в автомобільній столиці США.
Поки ми намагалися пояснити мету нашого візиту, відповіддю поліцейських були їхні обличчя, на яких відображалося дещо більше, аніж вся скорбота єврейського народу. Коли до охоронців правопорядку усе ж повернулася мова, один із них сказав, що у Детройті гірше, ніж на війні, а другий додав, що місто дуже нагадує декорації до шоу «Ходячі мерці», хіба що детройтські зомбі шустріші. І взагалі пустити нас туди прирівнювалося для них до співучасті у злочині. Аби зберегти нервові клітини нашим новим знайомим, ми вирішили податися до старого знайомого. Ми познайомилися ще на Шрі-Ланці й обіцяли відвідати його, щойно дістанемося Вісконсина, а тут саме випала нагода. Ну що ж, у такому разі Детройт — наступного разу.
Нам потрібно було їхати до Медісону, столиці Вісконсину. Відстань приблизно така сама, як і до Детройту, але в інший бік, на північний захід. Вісконсин — не дуже відомий для наших співгромадян штат, міцний середнячок Середнього Заходу, із красивою природою і великою кількістю озер. У самій Америці цей штат знаменитий молочними продуктами, пивоварнями й футбольною командою Грін-Бей Пекерс.
Медісон — тихе провінційне містечко, яке розташоване відразу на чотирьох озерах. У таких місцях добре жити, але нудно.
![](/photos/usa1/madison/20140111_1335.jpg)
Враження від міста трохи псує невдалий сезон. Влітку тут, напевно, доволі симпатично, а поки що брудний сніг на узбіччі трохи пригнічує.
![](/photos/usa1/madison/20140111_1338.jpg)
Вживання алкоголю займає важливе місце у вісконсинській культурі. Штат стабільно входить до числа національних лідерів зі зловживання на душу населення. Етнографи пов’язують цей факт із холодним кліматом, спадщиною німецької еміграції та багаторічною присутністю великих пивоварних заводів у Мілуокі.
У такому контексті зовсім не дивує, що місцеві жителі у десятиградусний мороз їздять на роботу на велосипедах. Як стверджує давня американська приказка, що вісконсинцю добре, то для флорідця — смерть.
![](/photos/usa1/madison/20140111_1340.jpg)
З пам’ятками в місті треба щось вирішувати, столиця все-таки. Місцеві відзначають тільки капітолій, до якого ми ще доберемося, і Університет Вісконсину. Універ у них дійсно красивий.
![](/photos/usa1/madison/20140111_1345.jpg)
А ще у Вісконсині пишаються званням «Молоколенду». Ця гордість знайшла своє втілення у пам’ятнику головній годувальниці. На нашу думку, знання про внутрішній устрій корови в них не зовсім точні, хоча… наговорювати не будемо, ми туди особисто не заглядали.
![](/photos/usa1/madison/20140111_1455.jpg)
Університет ми подивилися, тепер сходимо до Капітолію і на цьому екскурсію можна закінчувати. Знайти капітолій дуже просто — це найвища будівля у місті і її видно майже звідусіль.
![](/photos/usa1/madison/20140111_1341.jpg)
Підходимо ближче. Це вже четверта ітерація капітолію у Медісоні. На жаль, попередні варіанти не збереглися — дещо згоріло, дещо перебудували. Теперішню версію закінчили 1917 року. Особливим приводом для гордості в місцевого населення є той факт, що Вісконсинський капітолій усього лиш на три фути нижчий свого брата з Вашинґтону.
![](/photos/usa1/madison/20140111_1362.jpg)
Опинившись усередині, ми злегка здивувалися присутності нетипових, як для такого закладу, відвідувачів. На лавочці почитували газетку й грілися парочка безхатченків. А хто їм що скаже, Америка — вільна країна.
![](/photos/usa1/madison/20140111_1442.jpg)
Під куполом капітолію. Нескромні язики кажуть, що це — найбільший гранітний купол не лише у США, а й у світі:
![](/photos/usa1/madison/20140111_1368.jpg)
Дівчина, яка зустріла нас на вході, сказала, що ми можемо ходити скрізь, де відкриті двері. Логічно. Не чекаючи на інструктаж про те, як віднайти відкриті двері, ми побігли на їхні пошуки.
![](/photos/usa1/madison/20140111_1435.jpg)
Другий поверх ротонди. Вдалині видніється західна галерея. Галереєю називають місце де засідають депутати, а тут їх — цілих дві палати:
![](/photos/usa1/madison/20140111_1373.jpg)
Нарешті, відкрито… Знавці стверджують, що театр починається з вішака, а от наше знайомство із внутрішнім устроєм капітолію розпочалося з туалету. Між іншим, дуже доречно:
![](/photos/usa1/madison/20140111_1438.jpg)
Ну все, найважливіше в капітолії нібито вже й побачили. Тепер з легкою душею можна повертатися назад:
![](/photos/usa1/madison/20140111_1391.jpg)
Окрім двох палат місцевих депутатів, під дахом капітолію ще розташовуються офіси губернатора й верховного суду штату.
![](/photos/usa1/madison/20140111_1428.jpg)
Важко було втриматися від відвідування зали засідань, добре, що було відкрито. Шкода, що суддя молоток із собою забрав — коли б вдалося бахнути, був би взагалі «ол інклюзив».
![](/photos/usa1/madison/20140111_1417.jpg)
Насамкінець, рубрика корисних порад. Місцевий Капітолій — не лише ошатний будинок для органів влади, а й безкоштовне джерело електроенергії. Якщо у вас випадково розрядився якийсь прилад з акумулятором, то тут його можна зарядити безкоштовно. Спасибі американським платникам податків.
![](/photos/usa1/madison/20140111_1436.jpg)
У наступній статті ми розповімо, чим ще можна зайнятися у Вісконсині взимку.