Наша подорож уславленим містом Делі добігає кінця, але інформації та фотографій у засіках залишилося ще чимало. Збірну солянку зі смачних фрагментів, які ми не змогли класифікувати за окремими «великими» категоріями, ми вирішили подати в цьому матеріалі. А трохи пізніше, з відчуттям довершеної справи вже спокійно вирушимо до Кочину (Штат Керала).
Почнемо з того, що проблема сну в Індії зовсім не є проблемою. Розморені спекотним сонцем індійці можуть спати буквально скрізь. Тому побачивши людину, яка спить на вулиці, не варто одразу називати її безхатченком. Тим паче, що тут це це все дуже відносно. Можливо це звичайний втомлений роботяга, який просто трохи не дотягнув до свого будинку. Для сну є можливість обрати тихе й спокійне місце:
Ну а якщо сон зненацька захопив вас посеред жвавої вулиці, то, на радість туристам, повільно вдихаючи свіжий запах гару, можна подрімати навіть на узбіччі:
А ось це традиційна індійська служба доставки. Якщо двох рук не вистачає, для транспортування вантажу ще успішно додається голова:
До речі, практика носіння тягарів на голові (або за допомогою голови) в Індії не дуже розвинена і цим мистецтвом володіє не так багато жителів. Насамперед, це емігранти із сусідніх держав, наприклад, з Бангладешу. Індійці споглядають ці піруети з таким же подивом, як і ми з вами.
На вулицях Делі можна часто побачити робітників, активно зайнятих ремонтом тротуарів або копанням траншей. Головним інструментом є цікава лопата, яка наводить на думки, що у її виготовленні не обійшлося без позашлюбних зв’язків між сапкою і мотикою. Припускаємо, що наявний рівень ерудиції не дозволяє нам правильно кваліфікувати цей підвид лопатових, але одне можна сказати точно — у нас такими не користуються:
Такі ж диво-лопати використовуються і в сільському господарстві. Ми так і не змогли уявити, як за допомогою цього інструменту можна садовити/копати картоплю, але місцеві нас активно запевняли, що такі лопати є значно зручнішими порівнюючи зі звичними для нас «прямими» лопатами.
Індія — чудова країна з унікальними можливостями. Для того, щоб відкрити свою справу, вам не обов’язково потрібен офіс або спеціальне приміщення. Місцеві Кулібіни можуть полагодити ваш мотоцикл і біля узбіччя.
Теж ж саме й з перукарнями. Вийшов на вулицю, поставив стілець, виніс з дому піну для гоління і все, ви — повноправний власник перукарні. А якщо ще захопити із собою лак для волосся і пемзу, то перукарня автоматично розширюється до розмірів салону краси і спа:
На вулиці також можна зустріти представників народної медицини, які вас уважно вислухають і полікують:
Індійці взагалі люблять проводити час на вулиці — навіщо сидіти в тісній хижці, якщо вишивання нової сарі можна поєднати зі спілкуванням з народом:
Ще один із сюжетів традиційної для Індії бідності — мініфабрика із сортування цегли. Жіноча й дитяча праця тут є нормою. Сумний жарт: «Ваше житло побудоване з відбірної цегли».
У Делі дуже серйозно ставляться до питань антитерористичної безпеки. Повсюдно розставлені блокпости, поліцейські будки, місця скупчення великої кількості людей обладнані металошукачами.
Індійці дуже люблять грати в карти, а їх найпопулярніша гра дуже схожа на «дурника», але називається, звичайно, по-іншому:
Банки, готелі та інші важливі заклади охороняються озброєними людьми. Заклади скромнішого ґатунку підгодовують бездомних собак і навзаєм користуються їхніми послугами:
Якщо ви потрапили до Індії, будьте готовими до надмірної уваги з боку місцевого населення. Для аборигенів ви — така ж екзотика, як і вони для вас. Нерідко вас можуть попросити «May I take photo with you». Відмовити просто неможливо — раптова і халявна слава дуже зачаровує.
Базари є ще однією визначною пам’яткою Делі. Тут можна купити майже все, починаючи від сувенірів і закінчуючи запасною ниркою.
А це — знаменитий MainBazar, яким зазвичай люблять лякати туристів. Нічого страшного тут з вами не трапиться, але рот краще все ж не роззявляти й уважно пильнувати за своїми речами. Місцеві нам говорили, що речі, які приглянулися, нахабно зривати з вас не стануть, а ось те, що лежить без догляду, підчистять обов’язково.
Тема сарі варта окремої публікації, але, на жаль, не сьогодні. Якщо коротко, то в Індії неможливо зустріти двох однакових сарі. Усі вони різні й відрізняються хоча б кольором одного ґудзика. Якщо раптом вас не влаштовує розмір або колір, завжди можна замовити індивідуальне пошиття, це взагалі не проблема — майстрів тут дуже багато. На вулицях базару можна зустріти ось таких чарівних модельєрів:
У багатьох будинках немає централізованого газопостачання, тому жителі активно використовують зріджений природний газ у балонах. Існує спеціальна служба, яка їх доставляє, але якщо хочете заощадити, можете купити балон і самостійно.
Як сказав свого часу відомий російський поет «Корова в Індії — більше ніж корова». Рогатих тут використовують лише для отримання молочних продуктів. М’ясо корів не їдять, а от їхніми побратимами, буйволами — ласують часто. Це крім того, що їм ще й доводиться виконувати усякі сільськогосподарські роботи.
Імовірно, що в індійців чоловічої статі бувають проблеми з пошуком коханої дівчини, але от з пошуком дружини проблем немає.
Електрик в Індії — професія дуже поважна й майже сакральна, хоча б тому, що без допомоги потойбічної сили тут навряд чи розберешся:
Якщо ви будете довго блукати не найбагатшими районами Делі, то рано чи пізно вам зустрінуться нетрі:
Ну от, власне кажучи, і все. На цьому наша подорож столицею Індії добігає кінця і ми вирушаємо до аеропорту.
Конституція Індії передбачає рівні права для жінок і чоловіків. Зокрема, доречно згадати й закон про скасування обов’язкового посагу за нареченою. Але все ж багатовікові традиції і нові закони ще не встигли адаптуватися одне до одного належною мірою. Тому жінки, як і раніше, піддаються дискримінації, хоча вже й не в таких масштабах, як раніше. Ось візьмемо, до прикладу, аеропорт Делі, де для жінок і чоловіків — окремі автомобільні стоянки:
Якщо вам захочеться проїхатися з вітерцем, то в аеропорту можна взяти в оренду мопед. Хоча, можливо, це не прокат, а звичайний паркінг:
Поїсти в аеропорту виявилося не так просто. Добре що язик здатний довести нас не лише до Києва, але й до їдальні. Опитавши місцевих, ми знайшли їдальню для працівників аеропорту з дуже низькими цінами, але й рівень сервісу, звісно, відповідний. Щоб потрапити в їдальню, потрібно йти направо від входу до терміналу, потім, пройшовши через стоянку, побачите вивіску:
Вам смачного, а ми полетіли в Кочин. Попереду на нас чекає подорож південним штатом Керала.