Сьогодні ми з вами покатаємося нью-йоркським метро або, як його тут називають, «підземці» (subway). Ця тема варта окремої публікації хоча б тому, що нью-йоркське метро є найбільшою системою метрополітену в світі. У розпорядженні нью-йоркців та гостей міста — 26 ліній і 468 станцій. На зображенні це має такий вигляд:

Зрозумілішу версію можна звантажувати тут: http://www.mappery.com/maps/New-York-City-MTA-Subway-Map.pdf
На практиці усе не так страшно. Головне — запам’ятати, що в нью-йоркському метро лінії та маршрути — це не зовсім одне й те ж саме. Якщо з лініями все зрозуміло, то маршрутами тут прийнято називати напрямок руху між двома станціями, які можуть знаходитись на різних лініях. Маршрути позначаються на карті буквами й цифрами, а лінії мають ще власні назви. Тому, аби дістатися потрібної станції, слід використовувати наступний алгоритм: 1) знаходимо цю станцію на карті, 2) дивимося поїзди яких маршрутів на ній зупиняються, 3) чекаємо на потяг із потрібною літерою і кінцевим пунктом. Мало не забули, потрібно ще врахувати, що маршрути діляться на експрес-маршрути (зупиняються лише на деяких станціях) і локальні (з усіма зупинками). За наявності карти метро ця дрібниця не створюватиме проблем.
Перед поїздкою перевіряємо баланс проїзного квитка:

Рахунок краще поповнювати на суму від 5 доларів і більше, тоді можна отримати приємний бонус + 5% до суми. Покласти гроші на метрокартку можна в автоматі за допомогою готівки або кредитки (яку потрібно вставити й відразу витягти — зручно, аби не забути). Любителів жетонів чекатиме розчарування — їх скасували ще 2003 року, оплата лише метрокартками. Вартість однієї поїздки — $2,75. Проїзний квиток на тиждень коштує $30, на місяць — $112. Метрокартками також можна розраховуватися за проїзд у системі PATH, поїзди якої з’єднують Мангеттен з містами Хобокен, Джерсі-Сіті й Ньюарк у штаті Нью-Джерсі.

Підходимо до турнікетів, дістаємо картку, проводимо від себе, проходимо. Десь після третього разу цей жест починає виходити не гірше, аніж у корінного нью-йоркця:

Перше, що в нью-йоркському метро впадає в очі — однотипність і похмурість станцій. Ні звичного нам мармуру, ні ошатних люстр, ані мозаїки ви не побачите. Така собі нуарна атмосфера. Чомусь відразу згадується один із перших рівнів гри Max Payne.

Для нью-йоркців підземка — це не розкіш, а засіб пересування. Наприклад, ось такий вигляд має станція знаменитої Wall Street:

До сміття ще додаються і проблеми з дренажною системою. Робота метро періодично порушується навіть через дрібний дощ:

Дуже незвичайне видовище — станція із трьома платформами й 4-ма шляхами. На такій запросто можна й заблукати. У нью-йоркському метро є цілих 7 способів організації станцій, з різною кількістю платформ і шляхів. Це обумовлено перетином експрес та локальних маршрутів. Або для непідготовленої людини, простими словами — це транспортна божевільня:

Виявляється, що переходи між платформами називаються гарним словом «мезонін». Це цілий рівень над або під станцією (якщо вона надземна), який з’єднує її з найближчими вулицями. На більшості станцій вони мають зловісний вигляд, здається ніби з-за рогу зараз вийде якийсь місцевий маніяк:

Один машиніст просто не в змозі побачити — чи встигли зайняти свої місця всі пасажири. Тому машиністів двоє — ще один знаходиться посередині потягу, для нього ці монітори й призначені:

У старих вагонах немає карти метро з індикацією станцій, а розібрати, що говорить машиніст, нам було дуже непросто. Тому довелося по-старому визирати у віконце й видивлятися назви станцій на платформі. Карту метро можна безкоштовно взяти в будь-якій касі. У новіших вагонах вже є навігація:

Правила поведінки на станції: «Be smart. Be safe. Don’t run». Дуже мудра рекомендація, підходить насправді для будь-якої життєвої ситуації.

Станції здебільшого не пристосовані для доступу людей з обмеженими можливостями. Тому дуже часто можна побачити попередження про відсутність ліфта або пандуса. Але відразу зазначається альтернативний спосіб аби дістатися до потрібної станції. Ця ситуація пов’язана з тим, що в період із 1975 по 2007 рік у Нью-Йорку не відкривалися нові станції, проте 1990 року був прийнятий Акт про американців з обмеженими можливостями. З того часу йде активне переобладнання станцій, вони по черзі закриваються на ремонт і дооснащуються необхідними пристосуваннями:

До речі, якщо пам’ятаєте, то в першій публікації про Нью-Йорк, ми звернули увагу на присутність котів у підземці. Цьому явищу пізніше знайшлося дуже просте пояснення — у місцевому метро проживає величезна кількість пацюків. На деяких станціях вони навіть бігають по платформах. Ми мали можливість тільки здалеку помилуватися довгохвостими представниками підземної фауни, але, чесно кажучи, нам і цього вистачило, аби засумніватися в тому, що саме кішки полюють на пацюків, а не навпаки.