Громадський транспорт — вірний друг і помічник туриста. З ним краще бути на ти, інакше будете переплачувати таксистам, або взагалі ризикуєте не дістатися до місця призначення. Тому ми, сміливо зазираючи в обличчя небезпеці, завжди намагаємося найдетальніше дослідити цю тему. У індійських випусках ми розповідали про місцеві автобуси, а сьогодні настала черга їх шрі-ланкійських побратимів. Автобуси на Шрі-Ланці є основним і, поза всяким сумнівом, найдоступнішим видом транспорту. Хоча б тому, що тільки автобусом ви зможете подолати шлях між двома довільними точками на карті острова. Залізничне сполучення тут на початковій стадії розвитку й нараховує лише декілька гілок. Інколи автобуси пересуваються навіть швидше, а наявність кондиціонера, телевізора й зручного крісла остаточно схиляє шальки терезів на їхню користь.
Щоб успішно користуватися автобусами вам буде незайвим знати, що на острові є два типи зупинок. Перший з них — це bus stop, obturatio normalis, або зупинка звичайна. Здебільшого на таких зупинках гальмують лише автобуси місцевого призначення. Автобуси далекого прямування ці зупинки ігнорують. Звичайні зупинки також можна розпізнати за спеціальними табличками й особливою розміткою:
Другий тип зупинок — bus station, obturatio station, або по-нашому — автовокзал. Як заведено, тутешній автовокзал складається з декількох платформ і безлічі автобусів, хоча в невеликих містах його дуже важко відрізнити від зупинки звичайної. Орієнтиром можуть бути автобуси далекого прямування, які обов’язково зупиняються на цих станціях. Тепер, коли ви вже вправно орієнтуєтесь у шрі-ланкійських зупинках автобусів, буде доречним перейти до особливостей техніки посадки. Не розраховуйте побачити таблички з напрямком прямування автобуса англійською. Користуйтеся універсальною мовою цифр, запам’ятовуйте номери й по них шукайте відповідні платформи.
Номер потрібного автобусу можна дізнатися декількома способами. Для початку запитуємо в перехожих — у разі, якщо ваш співрозмовник не володіє англійською мовою на достатньому рівні, навчіться доступно на пальцях показувати цифри від 1 до 999. Але не забувайте чітко й по складах вимовляти назву населеного пункту — це спрацьовує майже завжди. Другим достовірним джерелом інформації може стати спеціальний підрозділ працівників автостанції, які займаються відправкою автобусів. Зазвичай ці люди мешкають у спеціальних будках. Ще один непоганий, хоча не достатньо вивчений нами варіант — це скористатися порадою поліцейських.
Тепер залишилося зорієнтуватися у класифікації самих автобусів. Серед усього розмаїття ми виділили 4 великі класи (це їхнє групове фото):
Звичайні автобуси (середня швидкість 20-25 км/год) — поділяються на автобуси далекого й ближнього прямування. Відсутність кондиціонерів компенсується великою кількістю відкритих вікон і ще більшою кількістю пасажирів. Такі автобуси зупиняються на будь-якій зупинці на вимогу:
Майже всі шрі-ланкійці володіють здатністю триматися однією рукою за поручень, а другою — позувати для камери:
Експрес — автобуси, які прямують на великі відстані з величезною швидкістю — близько 30-35 км/год і той, хто скаже, що це — невелика швидкість, нехай першим кине в нас стодоларовою купюрою. Експреси здійснюють мінімальну кількість зупинок з максимальним гальмуванням і з таким самим стартом, у цей час пасажири переміщаються по салону як манекени при краш-тесті, тільки без ременів безпеки. Ціна квитка на експрес зазвичай трохи вища, ніж на звичайний автобус:
Кондиціонований автобус — той самий експрес, але із закритими вікнами, кондиціонером і подвійною вартістю проїзду. Здебільшого, це маленькі автобуси, дуже схожі на наші маршрутки.
Загалом всі приватники працюють за наступним алгоритмом. Під’їжджаючи до чергової зупинки, кондуктор перераховує кількість вільних місць і якщо їхня кількість більша за нуль, то двері відчиняються і кондуктор починає вигукувати назви усіх населених пунктів, через які прямує автобус.
«Лакшері бас» — дуже цікавий тип автобусів із блекджеком і… Але ні, це було не на Шрі-Ланці. Дізнавшись перед поїздкою приблизну вартість проїзду, сідаючи в автобус ми заздалегідь заготовили потрібну суму, щоб не платити додаткових комісійних. Втім, кондуктор назвав нам суму в півтора рази більшу. Ми спробували пояснити, що оплачувати його преміальні в наші плани не входить, оскільки знаємо скільки коштує проїзд. Треба віддати належне кондуктору — він тримався молодцем і усіляко намагався пояснити, чому саме він має рацію. Оскільки кондукторський словниковий запас англійської обмежувався суто цифрами, незабаром його ентузіазм почав згасати. Зглянувшись над зовсім зневіреним кондуктором, ми вирішили скористатися допомогою залу, чи то пак — салону. З’ясувалося, що додаткова плата стягувалася за можливість перегляду телевізора під час поїздки. Звісно, що це в корені міняло справу, культура — діло святе. Необхідна додаткова сума із нашого гаманця перекочувала до повеселілого кондуктора, а ми усю дорогу насолоджувалися переглядом музичних кліпів шрі-ланкійських виконавців:
Інших кардинальних відмінностей «лакшері бас» від «експрес-автобусу» ми не виявили, хоча нас активно запевняли, що крісла в люксі все ж значно зручніші.
Звичайні та експрес автобуси за формою власності поділяються на державні й приватні. Їх дуже легко розрізняти за розфарбуванням — приватні розмальовані оригінальніше і яскравіше. Державники, зазвичай, є консервативними прихильниками відтінків червоного:
Стандартний салон приватного автобусу має переважно яскравий вигляд, багато квітів і різноманітних ікон, музика, яка лунає з усіх боків, і, звичайно ж, м’які крісла:
У цьому плані державні автобуси не такі стильні, їхні салони скромніші, хоча іноді можуть здивувати пасажирів наявністю однієї або декількох музичних колонок:
До речі, система оповіщення водія про ваші наміри вийти з автобусу аналогічна індійській. Не потрібно бігти через увесь салон або репетувати «На наступній!». Ви цивілізовано смикаєте за мотузку — над вухом водія починає дзвеніти дзвіночок. А в особливо просунутих автобусах у салонах можна знайти найостанніший писк нанотехнологій — кнопки:
Придбати квитки можна як на автовокзалі, так і в самому автобусі в кондуктора. Останні, здебільшого, при собі мають електронний касовий апарат, який ощасливить вас талончиком з вартістю і довжиною поїздки:
На відміну від персоналу індійських автобусів, ланкійські кондуктори не мають уніформи і працюють «у своєму»:
Автобуси далекого прямування іноді роблять зупинки тривалістю до 30 хвилин, аби пасажири могли підживитися, перекурити і справити потребу. Тому будьте уважними — якщо вам потрібно їхати до сусіднього села, не слід сідати на дальній автобус. Вам може «поталанити» і через 5-10 хвилин поїздки ви знову будете стояти на узбіччі й ще з півгодини милуватися проїжджаючими автобусами.
Дороги на острові переважно дворядні — по одній смузі в кожну сторону. Оскільки приватний сектор боротьбу за пасажирів веде вельми активно, експрес-автобуси намагаються їздити з максимальною швидкістю, обганяючи державників, рикш, перехожих та інших повільніших учасників дорожнього руху. Тому спочатку вам буде, м’яко кажучи, ніяково від тутешньої манери їзди.
Спочатку нам здавалося, що місцеві водії не на словах знайомі із Силою і творіннями Джорджа Лукаса. Іншого пояснення, як їм вдається уникати ДТП, ми не знаходили. Але пізніше з’ясувалося, ані везіння, ані молитви Будді не захищають від суворих законів фізики. Учасниками ДТП, яке ми побачили на острові першим, були саме автобуси, до того ж зіткнення було з розряду жорстких — лоб у лоб. Не думаємо, що у водіїв були великі шанси залишитися живими. У наступному ДТП «поталанило» взяти участь нам. Це сталося в Коломбо, наш автобус їхав у другій смузі доти, доки водій не задумав переїхати в першу, щоб підібрати/висадити пасажирів. Але автобус конкуруючої фірми відмовився звільняти місце — найімовірніше з бажання самому отримати нових пасажирів. Коротше кажучи, все закінчилося тим, що наш автобус підрізав жаднюгу (або, як сказали б наші водії — «козла») і той притерся боком до припаркованої фури. Цікаво, що обидва автобуси наче нічого й не було продовжили свій подальший рух, однак, другий — уже без лівого дзеркала. Згодом другий автобус все ж наздогнав нас і водії, за давніми шрі-ланкійськими традиціями, вирішили з’ясувати хто неправий. Єдиним зрозумілим нам словом у їхньому діалозі було слово «поліція». Вартові правопорядку так і не приїхали, та що там говорити — навіть малесенької бійки чи навіть бійочки не було, не кажучи вже про різноманітні бійцівські піруети з індійських фільмів. Трохи покричали та й роз’їхалися — справжнісінька нудьга.
Насамкінець, декілька корисних хаків у нашій традиційній рубриці «Корисні поради». Якщо ви подорожуєте Шрі-Ланкою з багажем і не встигли зайняти місце в автобусі, то не варто сумувати. У цій країні є надзвичайно гуманна традиція — сидячі пасажири зовсім безкоштовно візьмуть ваш рюкзак собі на руки. Іноді навіть не потрібно про це просити — у вас мовчки візьмуть багаж. І ще один факт. Дістатися до столиці Шрі-Ланки, Коломбо, дуже легко. У столичному напрямку курсують автобуси майже через будь-який населений пункт. У автобусі намагайтеся не займати перші місця — вони призначені не для людей похилого віку або вагітних, а для іншої незахищеною соціальної групи — ченців. Якщо раптом вільних місць не виявилося і ви щасливо осідлали одне з таких місць, то при першій появі на горизонті служителя Будди вам доведеться звільнити його блатне місце. Сидіти поруч з монахом забороняється.
Завершуємо рубрику корисних порад цінами на проїзд у шрі-ланкійських автобусах. Отже, вартість проїзду за один кілометр у звичайному автобусі становить приблизно 1.2-1.5 рупії (зараз 1 долар США вартує приблизно 130 рупій). Мінімальна вартість проїзду 12-15 рупій, це якщо переміщатися в межах одного селища або на невелику відстань.