Сьогодні ми нарешті побачимо сонячну Каліфорнію, щоправда, перед цим буде ще 500 км орегонських пейзажів. Але завдяки сучасним технологіям, для вас вони пролетять за дві світлини й один прокрут. Нам, натомість, довелось шукати попутника через Крейгсліст і 5 годин їхати на новенькій Акурі.
Не вгадали: воно захищає штат від нелегального фрукто- і овочетрафіка. Тому, якщо у вас є заборонені продукти, краще скинути їх до кордону. Але, якщо ви вирішите провезти кілограм-другий у собі, намагайтеся поводитися природньо й не нервувати, бо відправлять на особистий огляд.
Якщо не хочете провести решту життя в опрічній камері, ознайомтесь зі списком заборонених для увезення речовин.
На перший погляд здається, що каліфорнійці надто переймаються своїм раціоном. Але це зроблено для того, щоб разом з продуктами в штат не прослизнули інвазивні види, які можуть порушити місцеву екосистему. Судячи з того, що в інших штатах таких КПП немає, у Каліфорнії якась унікальна й неповторна екосистема.
Каліфорнійці напрочуд гостинні люди, і щойно ви перетинаєте кордон штату, вони підбігають фотографуватися.
Ми думали, що Каліфорнія — це океан, сонце, пустеля і напіводягнені дівчата, а виявляється тут ще є гори та сніг.
Перша зупинка — столиця штату, місто Сакраменто. Сакраменто нам запам’ятався тим, що тут багато афроамериканців, руссоамериканців і дешева нерухомість. Можливо, це якось пов’язано.
Якщо ви не плануєте винаймати тут житло, то, власне кажучи, в місті робити більше нема чого… Хоча… нє, точно нема чого.
На захід від Сакраменто розташувався головний виноробний регіон Каліфорнії — долини Сонома та Напа, це друге за популярністю місце серед туристів, після Діснейленду, звісно. Напа розрекламована більше, там усе дорожче й менше виноробень, тому ми поїхали в Соному, де дешевше й більше виноробень. Насправді кількість виноробень не була вирішальним фактором.
В середньому дегустація вин коштує від 15 до 25 доларів. Але якщо ви будете пробувати одне-два найменування, то можна погуляти й на дурняк. У цьому разі вам не знадобиться відерце зліва, куди недосвідчені американці спльовують вино.
Виявляється росіяни були не тільки на Алясці, але добралися і до Каліфорнії, точніше не всі росіяни, а тільки Російсько-американська компанія, яка в прибережних водах добувала хутро морської видри, а на прилеглих землях вирощувала пшеницю для колонії на Алясці. Після себе компанія залишила Форт-Росс, який став пам’яткою архітектури та однією з найстаріших будівель у Каліфорнії, але туди ми не поїхали.
Після дегустації життя стало веселішим, а Каліфорнія красивішою. Наступна зупинка — Берклі. На в’їзді в місто є вільна від радіації зона:
У самому місті таких табличок ми більше не бачили, були лише зони Wi-Fi. Тому вирішили довго тут не затримуватися.
Берклі — молоде студентське містечко, де повітря наскрізь просякнуте знаннями й Берклієм, який тут-таки й синтезували.
У Берклі розташовується найкращий державний університет світу, до корпусів якого веде алея з платанів. Завдяки вченим з Берклі в нас з’явилися такі чудові винаходи як атомна бомба, циклотрон і операційна система BSD.
А це будинок жіночого братства, точніше сестринства — «Пі Бета Фі». Це одне з найдавніших жіночих братств, точніше сестринств, його історія налічує близько 150 років. Можливо, прямо зараз у будинку проходить одна з тих божевільних студентських вечірок, які ми бачили в американських комедіях.
Хоча, напевно, ні. Студенти Берклі віддають перевагу інтелектуальнішим розвагам. Поблизу будинку сестринства ми не знайшли жодного кіоску з пивом або цілодобової аптеки. Однак знайшли 3 крамниці з коміксами й настільними іграми.
Поїхали далі, на черзі Окленд — третє завбільшки місто в затоці Сан-Франциско. Символ міста — горизонтальне евкаліптове дерево, яке місцеві називають The Tree. Дерево майже ровесник міста, одного разу воно впало й, щоб не витрачати міський бюджет на прибирання, на нього просто повісили табличку «Не лазити».
На вигляд мирний і успішний Окленд — займає друге місце в списку найнебезпечніших міст США, після Детройта: http://lawstreetmedia.com/crime-america-2015-top-10-dangerous-cities-200000-2/.
Але, ми перевірили цю статистику лише коли винайняли квартиру в чорному районі, а місцеві підлітки попросили купити їм сигарет й дати подзвонити.
Хоча тут є і багаті райони, завдяки їм середній дохід домогосподарств Окленда становить 56 тис. доларів на рік. Для порівняння у Детройта — 25 тис. доларів, можна сказати майже київські зарплати.
У містах з рельєфом простежується чітка ієрархія жителів, якщо ти живеш на горі — ти мажор. Додатковий бонус — чудовий вигляд на Сан-Франциско.
Ось це лавка перед під’їздом для мажорних бабусь. Спіймали момент, щоб зробити фото, коли вони розійшлися дивитись Санта Барбару.
Вранці стрибнули на БАРТ і, наспівуючи «If you are going to San Francisco», поїхали дивитися Сан-Франциско.
БАРТ розшифровується як Bay Area Rapid Transit. Це такий гібрид метро й приміської електрички, який з’єднує між собою кілька міст затоки Сан-Франциско та столицю Ірландії.
У самому Сан-Франциско за транспортування пасажирів відповідає система Муні (Municipal Railway). У її господарстві трамваї, тролейбуси і, мабуть, автобуси. Муні дуже популярна серед азіатоамериканців.
Мало хто знає, що у знаменитого сан-францисковського трамвая є менш відомий брат. Зате, щоб покататися на ньому, не треба стояти в черзі.
На вулицях Сан-Франциско можна побачити вид транспорту, який в Америці під загрозою вимирання — тролейбус. Зараз покататися на рогатому можна лише в 5 містах країни, хоча 50 років тому, у США налічувалося 65 тролейбусних систем. Достеменно не відомо із чим пов’язаний такий геноцид тролейбусів. Може з ростом кількості особистих автомобілів, а може з домінуванням автобусів. Тут Україна прогресивніша, у нас тролейбуси є в 40 містах.
Автобус, вигляд зсередини. В Американському суспільстві не прийнято поступатися місцем вагітним жінкам (це видно за табличкою на склі), тому що вагітність це не фізична вада і не старість. А з диким розгулом фемінізму, поступившись місцем вагітній або товстій жінці (хто з нас не помилявся), можна й на горіхи отримати.
Проїхавши кілька зупинок, ми натрапили на масштабний мітинг, підтримати протестувальників — справа благородна, але для початку, розберемося з якого приводу гульбан. Якщо чесно, ми очікували на щось легке й веселе, як і буває в розвинутих країнах, на відміну від наших серйозних життєвих проблем.
Підійшовши ближче, ми почали розглядати транспаранти, ознайомилися з вимогами, і вони нас не розчарували. З’ясувалося, що SEIU — це щось на зразок профспілки людей робітничих професій і протестують вони проти скасування 1.5% міського податку для технологічних компаній. Через це міський бюджет недоотримує 46 мільйонів доларів. Логіка така: місто намагається утримати великі технологічні компанії, скасувавши для них податок, але середньому й малому бізнесу цей податок доводиться сплачувати, через це дрібні компанії виїжджають з міста або їм доводиться скорочувати робочі місця. Насправді питання не просте, такі компанії як Twitter, Spotify, Zendesk та ін. залишаються в Сан-Франциско, але через високі заробітки програмістів, зростають ціни на нерухомість, послуги й продукти, що також впливає на людей, які не зайняті у сфері високих технологій.
Ще одна відмінність американського мітингу від нашого — це те, що американці цінують свій час, організовано пройшлися вулицями й розійшлися працювати далі. За порядком стежать копи та агент Сміт.
А ось і перша жертва міської програми скасування податків для великих компаній. Багаті стають багатшими, а бідні біднішими. Правда життя.
Реалії життя в Сан-Франциско такі: ціни на оренду житла настільки високі, що останнім часом набирають популярність пересувні хатинки. Можна подумати, що в Каліфорнії тепло й жити в такій хатинці не проблема. Але насправді вночі на вулиці така холодрига, що не поспиш, тому всі сплять вдень, а вночі активно рухаються.
Центр так щільно забудований, що громадські простори доводиться облаштовувати на дахах хмарочосів. До багатьох садів доступ вільний, але стежте за дверима на дах. Ми якось не встежили й гуляли «садом» кілька годин, поки двері знову не відчинилися.
Тут починається той Сан-Франциско, який ми звикли бачити: охайні дерев’яні будиночки на пагорбах. Щоправда, без ліфтів та сходинок чортзна-скільки.
Міський обрій Сан-Франциско. Піраміда по-центру — це Transamerica Pyramid, найвищий будинок і ще один символ міста. Трохи правіше, чорна будівля — колишній Bank of America Center, а зараз 555 California Street. Взагалі на цій світлині зображено 3 найвищих будівлі, але від 345 California Center залишилися тільки ріжки, буквально, вони стовбичать з-за будівлі трохи правіше на фотографії.
Поки ще не стемніло, сходимо подивитися на ще один символ — міст Золоті Ворота (Golden Gate Bridge), але спочатку зайдемо скупитися на ярмарку біля річкового вокзалу — головний фермерський ринок Сан-Франциско.
Городяни не гребують купувати тут продукти, позаяк ціни значно нижчі, ніж у місцевих крамницях.
Ми купили трохи капусти й вирушили в дорогу.
До моста приблизно 10 км, але ми любимо гуляти пішки. Так би ми ніколи не побачили тролейбус, який евакуйовують за неправильне паркування.
Лінія канатного трамвая. Вагону надає рух двигун, який розташовується не у вагоні, а в депо або на тягловій підстанції. Власне кажучи, трамвай — це просто дерев’яна коробка, а водій тільки передає сигнал, коли тягнути або зупиняти вагон.
Не позаздриш власникам машин з механічною коробкою передач. Щодня паркуватися на таких пагорбах важкувато, і далеко бігти, якщо забув затягнути ручник.
Ось ми й дійшли до Золотих Воріт. До речі, проїзд тут дійсно золотий — 7 доларів за в’їзд до міста, виїхати з міста можна безплатно.
Про міст розповідати особливо нічого, краще розповімо вам менш відому, але дуже романтичну історію, пов’язану із цим місцем. Раніше замість Форт-Пойнта (внизу світлини) тут стояла фортеця Сан-Франциско — резиденція губернатора Верхньої Каліфорнії Хосе Арільягу. І саме тут 1806 року пришвартувалося російське судно «Юнона». На його борту був Микола Рєзанов — співзасновник Російсько-американської компанії, який приїхав домовлятися за постачання зерна на Аляску. Під час шеститижневого візиту, у нього зав’язався роман з дочкою коменданта фортеці — 15-річною Консепсьон Аргуельо. Рєзанову на той момент було 42 роки. Попри різницю у віці та віросповіданні, їх заручили. І поки Концепція чекала на дозвіл з Ватикану, щоб уксласти шлюб з православним, Рєзанов на кораблі «Авось» вирушив до Санкт-Петербургуа щоб закінчити свої справи. Їм не судилося побачитися знову. Рєзанов помер у дорозі, а Кончіта — через 50 років, так і не вийшовши заміж, вона зберегла вірність своєму нареченому. Ця історія кохання може бути відома вам за рок-оперою «Юнона і Авось» з Миколою Карачєнцевим у головній ролі.
Тепер Сан-Франциско вважається найромантичнішим містом Америки.
Палац витончених мистецтв (Palace of Fine Arts) побудований для Панамо-Тихоокеанської виставки. По закінченні, майже всі виставкові комплекси були знесені, а на їхньому місці побудували житловий район Марина. Виняток склав лише Палац витончених мистецтв, за який заступилася «Ліга збереження палацу».
У наступній статті ми розповімо, як створити успішний IT-стартап, отримати фінансування і влаштуватися в Силіконовій долині, не пропустіть, у програмістів зарплатня в доларах.