Індія. Деякі деталі освіти та екології

Ось і підійшов до завершення наш перший повноцінний день в Індії. Після тривалої екскурсії гавермент- та інформейшн-центрами, ми повернулися у наш старий затишний гавермент-готель. О, радість — до комунальних послуг, які надаються готелем, входив і безкоштовний Wi-Fi, який, втім, відмовлявся працювати в номері.

Тому, захопивши із собою ноутбуки, ми вирішили трохи урізноманітнити флору й фауну вестибюлю.

Тільки-тільки життя почало налагоджуватися, Інет — працювати, а Facebook — читатися, як до нас настійно почали підходити готельєри з проханням перебратися в номер до 21:30. За їхніми словами, кожен день у цей час до готелю навідується поліція — для перевірки паспортного режиму.

З одного боку, можливо це й правда, бо Делі нерідко стає жертвою атак з боку терористів, тому власники готелів зобов’язані надавати звіти про всіх мешканців (під час поселення ви заповнюєте велику анкету й здаєте копії документів). З друго ж боку, пізніше, ніхто з місцевих жителів не підтвердив посиленої уваги служителів закону до осіб, які перебувають на вулиці або поза стінами готельних номерів після 21:30 (взагалі, на вулиці в цей час і робити нема чого, Делі видався нам не особливо нічним містом).

Особисто для себе ми вирішили, що, найімовірніше, менеджери готелю чекали на нову групу туристів, а ми, з почуття солідарності, могли цим туристам розповісти речі, які не зовсім входили в плани підприємливих індійців.

Хоч як було в дійсності, але кожна людина заробляє на прожиття, як може, тому ми вирішили не втручатися у таїнство індійського бізнесу й почимчикували відпочивати.

Наступний день розпочався із переселення в новий готель, який ми підшукали напередодні. Цікавою особливістю цього готелю було дерево, яке проходило крізь усі три поверхи будівлі:

1

і виходило на даху:

2

Пізніше виявилося, що для Делі це ніяка не дивина, а звичайнісіньке видовище:

3

Делі справедливо можна назвати зеленим містом. Багатомільйонний мегаполіс дбайливо бореться за кожне деревце й кущик, тому не дивуйтеся, що дерева тут стовбичать з дахів, тротуарів і навіть зі стін.

4

Нові будинки в Індії будуються дуже навіть швидко, а от виростити багатолітнє дерево — це вам не хухри-мухри. Так стверджують індійські мудреці…

5

А ось такий вигляд має коридор одного з делійських пологових будинків, у яких кожен день поповнюється і так вже немаленьке населення Індії:

6

Одноповерхова будівля виконана у формі паралелепіпеда. Всередині знаходиться двір, який за сумісництвом є і залом очікування — саме тут майбутні татусі чекають на своїх спадкоємців і спадкоємиць:

7

Якщо на вулиці погана погода, то можна почекати новонароджених делійців і в комфортабельнішому залі:

9

До речі, на свій перший урок маленькі індійці відправляються всього в 4 роки.

Якщо ви, з якихось причин, думали, що в Індії є проблеми з освітою, то змушені вас розчарувати — у зв’язку з прийняттям Національної політики в галузі освіти (1986) рівень грамотності стрімко зріс. Зараз тут імовірніше можна зустріти неграмотну людину віком за 30, ніж школяра. Варто також зазначити, що ставлення до освіти в Індії настільки серйозне, що всі громадяни платять освітній податок у розмірі 3% від зарплати.

10

Школи бувають як державні, так і приватні, як для хлопчиків, так і для дівчаток. Ну й змішані також.

Навчальний рік у індійців триває довше, ніж у нас — з липня по травень, з перервами на зимові/літні канікули й усякі державні свята. Можна сказати, що в школу ми завітали в справжній розпал навчання.

На навчання школярі дістаються по-різному: хтось власною ходою, хтось — шкільним автобусом, а дехто — велорикшою або іншим міським транспортом.

11

Шкільна форма є обов’язковою, її основна мета — стерти різницю між дітьми з різних каст, у кращих традиціях Махатми Ганді. Втім, якщо в дитини немає форми (буває й таке), то зі школи його ніхто не вижене й зауваження в щоденник не напише, бідність у індійському суспільстві — не ганьба. На перервах молодші школярі, так само як і діти в нас — бігають і бешкетують:

12

Старші грають у, популярний в Індії (але мало зрозумілий нам), крикет:

13

Клас в якому навчаються старшокласники:

14

Клас для дітей молодшого віку виглядає так:

16

А це вигляд зовні:

17

Учні:

18

У туристів створюється враження, що в Індії взагалі не існує правил дорожнього руху. У дійсності, це не зовсім так. Трохи абстрагувавшись, вже через день ми почали помічати деякі логічні закономірності й приховані зв’язки. До прикладу — між температурою води в океані й тим, куди поверне машина, яка їде попереду. Або між погодою і кольором світлофора — це не так складно, насправді.

Деяким туристам може пощастити трохи більше ніж нам і на їхньому шляху несподівано час від часу траплятиметься пішохідний перехід. Ми б не радили на ньому рухатися ліниво, неквапливо, і з почуттям власної гідності. За нашими спостереженнями, у індійських ПДР, пішохідний перехід є саме тим священним місцем, де ранг і досвід водіїв вимірюється гучністю сигналів, а пішоходів пропускати чомусь не прийнято.

20

Якщо ви випадково зустрінете світлофор, можете забути про все, чому вас вчили раніше, головне — вийти за межі стереотипного мислення:

21

Зробивши розмітку, індійці запросто можуть забути побудувати тротуар, тому у кінці пішохідного переходу вам може трапитись невеличкий паркан. Продовжувати рух потрібно буде вже проїжджою частиною або, пробиваючись, через різноманітні перешкоди:

22

Якщо й існує на світі рай для українських ДАІшників, то це, поза всілякіми сумнівами — дороги Індії. Але індійські служителі жезла й свистка зовсім не схожі на своїх майже європейських колег. Створюється враження, що жезлами в них користуватися взагалі не прийнято, а машини вони зупиняють з допомогою навичок, побачених у фільмах з Амітабхи Баччаном.

Типи порушень, за які водіїв карають штрафом, нам з’ясувати не вдалося, розмір бакшишу за полюбовне вирішення питання також залишився для нас таємницею.

23