США. Джером. Седона. Як підняти українське село

Ми безрезультатно намагалися зловити машину, розмахуючи табличкою зі словом Альбукерке на узбіччі хайвею. Ентузіазм танув з кожною хвилиною і те, що якихось 40 хвилин тому здавалося гарною ідеєю, повільно, але впевнено переходило в розряд «Ну й чим ми, блін, думали». За годину мало сховатися сонце, а на обрії не було жодного натяку на успіх. До наступної точки нашого маршруту було 500км. Вас, напевно, цікавить як ми опинилися в такому цугцвангу?

1

Все почалося з телефонного дзвінка, це був Майкл. Він запропонував з’їздити з ним на гольф. Це було вже щось, хоч якось цікавіше, ніж швендятися торговим центром, тим паче гольф оповитий загадковою і аристократичною атмосферою. Самі тільки марки автомобілів на стоянці київського гольф-центру натякали, що найближчим часом цей вид спорту буде нам недоступний, але тут зовсім інша річ, хто запрошує — той і спонсорує. Тому, ми активно почали збиратися.

3

Виявилося, що арізонці завзяті гольфісти й в штаті, напевно, найвища в країні концентрація полів для гольфу, хоча, з другого боку в пустелі все одно нічого не росте, а так хоч місце пропадати не буде.

4

Ще одна причина такої любові до гольфу — гарна погода 330 днів у році. Через спеку сильно у футбол не побігаєш, а щоб помахати ключкою — якраз. З січня по квітень — розпал спортивного сезону, у Фінікс приїжджають прихольники гольфу з усієї країни.

Майкл всю дорогу з блиском в очах розповідав який це чудовий вид дозвілля, як це азартно і як нам сподобається. Ми були заінтриговані й вже нетерпляче чекали першого удару. На емоціях навіть купили повний кошик м’ячів.

5

Ми б купили й менше, але на жаль, м’ячемат видає мінімум 65 м’ячів, ціни вже забулися, але, здається, найдешевший кошик коштував приблизно 30 доларів, і це ми ще не почали грати.

6

Чого американцям не бракує, так це професійної та суцільної ввічливості. «Дякую-будь-ласка, вибачте-пробачте» тут чуєш значно частіше, ніж інші англійські слова. У американців взагалі культ ввічливості, її починають прищеплювати ще в дитсадку й з віком вона стає звичкою. Усім би такі звички…

7

Але чи завжди американці були такими ввічливими? Ми провели ексклюзивне розслідування, тільки для читачів блогу! Виявилось, що не завжди. У 70-х роках роках взагалі можна побачити зменшення кількості Вибачте:

9

Та Дякую:

10

Але повернімося до гольфу. Перед тим як почати, нам довелося прослухати півгодинну лекцію про ключки, положення тіла, типи ударів і ще коротку історичну довідку.

Гольф не просто так вважається аристократичним видом спорту, бо аристократи люблять все ускладнювати, їдять сімома виделками, хитромудрі слова використовують. Так і тут, самих тільки ключок потрібно купити 14 штук, причому 14 — це дозволено регламентом на змаганнях, а так ключок може бути і 20, і 30. Відрізняються вони за вагою, довжиною, матеріалом і кутом нахилу.

А зберігаються вони ось в такій спеціальній сумці, схожій на міномет.

12

Така диверсифікація ключок пов’язана з різними потребами. Наприклад, для довгих перших ударів використовуються ключки під загальною назвою Wood, вони довгі, з важкими голівками. Спочатку їх виготовляли з дерева, звідси й назва, але тепер переважно використовуються усякі сплави металів.

13

Ключки Iron використовуються для ударів на середні або короткі відстані. Вони коротші за Wood, а їхня голівка плоска й більш вертикально-нахилена.

Є ще кілька видів ключок, але після Айрону ми нічого не запам’ятали, та й приводу не було.

14

Майстер-клас!

15

Тренуємося в поті чола. Наявність спортивної уніформи дає про себе знати, у брата м’ячі витрачаються швидше. Зате я потім вигідно продав йому свої.

16

Психологічно дуже важко розлучатися з м’ячами за 30 доларів, особливо коли бачиш, що твої м’ячі вдалечині збирає трактор і вони перестають бути твоїми.

17

Ви напевно думаєте, що це якась дичина, де гольф який ми звикли бачити? Де маленькі смішні машинки, їзда від лунки до лунки?

Спокійно-спокійно, тут все це є, але в сезон ціни починаються від $150, в які входять карт із GPS, плата за поле й тренувальні м’ячі. З настанням сутінків ціни знижуються в півтора-два рази, як і кількість охочих, бо різко зростає кількість витрачених м’ячів.

Найдешевші місяці для занять гольфом — з травня по вересень, коли на вулиці трішечки жарко.

Ну а поки немає вільної машинки, можна пограти в міні-гольф, де відстані трохи менші, а лунки ширші.

18

Після гольфу, Майкл поцікавився нашими планами, ми сказали, що напевно поїдемо в готель і займемося пошуками водія, який підкине нас до виїзду на трасу до Альбукерке.

Майкл одразу ж сказав, що в нього хоч і вихідний, але краще він підкине нас особисто, ніж ми будемо випробовувати долю на Craigslist, тим паче він недавно чув у новинах про одну маніячку на старій Тойоті, що шукала жертв через Craigslist.

А так він ще покаже нам кілька містечок й вигуляє дітей.

Наша команда поповнилась і ми вирушили в дорогу.

19

Шлях через пустелю лежить між двома національними заповідниками: Прескотт і Коконіно.

20

Десь через годину їзди рельєф місцевості змінився і дорога почала йти вгору.

22

А ще через кілька хвилин відкрився розкішний пейзаж Сонячної Долини.

23

Раніше в горах добували мідну руду, але на початку 1950-х це стало невигідним і всі шахти в окрузі дружно закрилися.

24

Але спогади про ті часи живі й досі, тільки завдяки їм виживає невелике містечко Джером, де ми зробимо першу зупинку.

25

Ще наприкінці 19-го століття Джером гремів на всю Америку як найбільш дике місто на Дикому Заході. Відчайдушні хлопці з усієї країни з’їжджалися сюди в гонитві за довгим доларом. І якщо спочатку це був невеликий наметовий табір шахтарів, то 1920 року Джером став 4-м за населенням містом Арізони.

26

Перша світова, а далі й Друга світова війни забезпечили підвищений попит на мідь і містечко жило в розкошах, з перервою на Велику депресію 1930-х. Місцеві навіть називали своє місто Billion Dollar Copper Camp, тому що за всю історію тут видобули міді на суму близько $2.5 млрд, не враховуючи побічний видобуток срібла й золота.

27

Остання мідна шахта Джерома закрилася в 1953 році, того ж року населення міста скоротилося з 15,000 до 42 селян! Перед рештою джеромців постало серйозне питання, як жити далі, кидати рідний дім і їхати на заробітки світ за очі або принаймні спробувати врятувати містечко.

Всі погодилися, що всенародні збори — єдиний спосіб щось вирішити. Усі 42 жителя комуни провели потужний брейншторм і таки дали собі раду у цій важкій ситуації. Маркетинг! Ось що врятує місто. (Треба віддати американцям належне, вони розуміються на маркетингу та можуть вичавити максимум з будь-якої, навіть на перший погляд безглуздої ідеї).

Найперше було вирішено змінити вектор в економіці міста й поставити її на туристичні рейки.

28

Джеромці швидко оцінили всі сильні сторони місцини: крутий рельєф (в прямому значенні крутий, місто розташоване на схилі в 30 градусів), багато покинутих будівель, 3 великих пожежі. Щоб обіграти всі переваги були придумані 2 нових міських нікнейма — «Найвертикальніше місто Америки», «Найбільше в Америці місто-привид».

Згідно з маркетинговим планом, усі заклади міста (кафе, готелі, крамнці) взяли назви паранормальної тематики. Також був розроблений Джеромський епос, із моторошними історіями про привидів або надприродні події. Тепер кожен краянин розповість вам щось страшне про Джером, а якщо хочете послухати весь збірник оповідань, то можна взяти спеціального гіда. Щоб підсилити враження є навіть нічні екскурсії хлібними місцями.

29

Бізнес-підхід дав свої плоди, сьогодні населення Джерома становить 444 людини (прям якась алюзія на трилер Населення 436) і сюди знову їдуть люди з усієї країни, тільки тепер не для того щоб заробити, а витратити свої гривні.

31

Нам здається, що це чудовий приклад того, як будь-яке село може заробляти просто завдяки добре оформленій ідеї, адже завжди можна знайти або придумати щось автентичне, навіть у найзадрипанішій провінції. «Столиця дерунів», «Найстаріше село Смілянського району», «Місто з найбільшою популяцією індокачок». Багато варіантів, як заманити допитливого туриста й підняти провінційну економіку. А за туризмом підтягнеться і все інше.

32

У Джеромі постійно відкривають нові культурні об’єкти й поповнюють епос свіжими історіями, тому що ринкова економіка диктує суворі правила конкуренції.

Ще по місту, то тут, то там розкидані усякі історичні артефакти, наприклад, автомобіль шерифа. З огляду на те, що це Ford Galaxie 500 1964 року випуску, а населення міста в цей час становило близько 60 людей, можна прикинути, що машина не дуже експлуатувалася за призначенням, хіба що шериф їздив на риболовлю у вихідні.

33

Ну а ми поїдемо далі.

34

Наша наступна зупинка — місто Седона за 30 миль звідси.

35

Місто розташувалося біля підніжжя мальовничих червоних гір. Ці брила з пісковику казково переливаються насиченим помаранчевим і червоним кольором за сходу й заходу сонця.

36

Седона значно жвавіша за Джером, тут проживає близько 10,000 городян, більше ресторанів, готелів, туристів.

37

Головні туристичні розваги пов’язані з горами, навколо Седони багато маршрутів для пішого туризму й різних оглядових майданчиків з епічними пейзажами.

Ось ще один приклад локального маркетингу. Через те, що навколо гори, то дістатися красивих місць можна хіба що на джипі, а тепер уявіть, на місці покупця, ви охочіше підійдете до стенду з написом «Екскурсії» і звичайним, скажімо, зеленим і непримітним УАЗіком?.. Або! Пронесетесь гірськими схилами на рожевому брендованому красені? Щодо нас, вибір очевидний.

38

Попит підтверджує нашу гіпотезу.

39

В продовження теми локального маркетингу, ми сподіваємося, ви не думаєте, що наявність гір є достатньою перевагою для формування унікальної торгової пропозиції на висококонкурентному американському ринку? Якщо не думаєте, то вітаю, ви вже почали вловлювати головне. І тоді, напевно, вже здогадалися, що потрібна ще одна складова… Яка? Правильно! Потрібна родзинка!

У Джеромі є примари й вертикальність, а у Седони… вортекси! Не лякайтеся, зараз все пояснимо. Вортекси — це такі енергетичні вихори, які виходять з-під землі в місцях особливої спіритичної сили. Вперше вортекси «несподівано» виявила медіум Пейдж Брайант і відтоді ця тема почала активно розганятися.

40

В комерційному плані, вортекси виявилися значно успішнішими за привидів, про це свідчить заповненість ресторанів і некволі ціни в місцевих готелях, де найдешевший номер коштуватиме $120 за ніч.

За іронією долі, Джером і ще кілька навколишніх міст теж заробляють на вортексах, бо багато туристів воліють зупинятися в їхніх готелях, а не переплачувати за проживання в Седоні.

Хоча, ми б вибрали іншу родзинку щоб просувати місто, бо в Седоні ще народився потужний дід, сенатор Джон Маккейн. До речі, вортекси відкрили саме після його останнього приїзду. Случайность?…

Ми не пройшлися вортексами, але спеціально для вас публікуємо карту з основними точками сили, якщо у вас коли-небудь в Арізоні виникне потреба підзарядитися.

41

На вулиці стало спекотно й Майкл повіз нас до води, місця для купання в Седоні називаються плавальні діри (swimming holes) і розташовані уздовж річки Oak Creek.

Дорогою ми потрапили в невеликий затор через аварію на зустрічній смузі. Місце зіткнення одразу ж оточили, викликали пожежника та, наскільки ми зрозуміли, очікували на Національну гвардію.

42

Тим хто повертався з «дірок» пощастило значно менше, їм довелось трохи позасмагати в машинах. До речі, про машини, завдання на увагу. За 5 секунд скажіть, що не так із цими машинами? Час пішов…1…2…3…4…5…Відповідь!

43

Правильна відповідь – в них нема передніх номерів, вітаємо найуважніших! Річ у тім, що в Арізоні й ще в 17 штатах не обов’язково мати 2 номерні таблички, тобто номерні крадії тут працюють вдвічі менше за ту саму плату.

Дуже багато зелені, за арізонськими ДСТУ.

44

А ось і діри.

46

Нам довелося трохи поїздити, бо в Америці не можна просто так кинути машину на узбіччі й піти купатися. Це не якась глушина, тут і штраф виписати можуть. Тому біля всіх цивільних купалень є стоянки, часто вони лише на кілька машин, тому доводиться шукати довго. Стоянки, певна річ, платні.

47

Туристів з Індії взяв жах, коли вони вперше побачили прозору воду не в пляшці. Всі одразу ж полізли перевіряти, чи це не міраж.

48

Решта туристів не поспішали купатися. Ми б їм показали! Але, ми були з другого боку струмка, де спуститися до води було трохи травматично.

49

Перепочили, час переходити до фінальної частини нашої подорожі Арізоною і, власне, пояснити як нас занесло на безлюдне шосе.

Прямо з пляжу, ми вирушаємо у Флагстафф, кінцеву точку нашого маршруту.

51

Майкл вирішив зупинитися біля джерела й набрати води. Тут вона безплатна. А у випаленому Фініксі — це стратегічна речовина, дешевше мити руки Хеннесі, ніж водою.

52

А потім завіз нас в околиці ще якоїсь гори, щоб ми допомогли нейтівам і заготовили сувенірів на згадку про Арізону.

53

Ми вибирали найретельнішим чином, вмовляли себе, щоб що-небудь сподобалося, але, на жаль, нічого не вийшло. Всі місцеві сувеніри не мали бодай якоїсь художньої та практичної цінності, а коштували як новенький вігвам.

55

Під’їжджаємо до Флагстаффу.

56