Продовжуючи тему красивої і чистої Індії, сьогодні ми розповімо ще про декілька пам’яток Делі, які також є красивими й чистими. Відразу зазначимо, що ми не палкі любителі походів туристичними місцями, особливо якщо вони пов’язані з релігією, але іноді дуже важко встояти і не зайти всередину якогось по-справжньому красивого храму.
Делі дуже багатий на пам’ятки та пам’ятники архітектури, кількість яких перевалює за тисячу. Переважно всі туристичні місця знаходяться в межах міста, а визначні пам’ятки можна об’їхати за 2-3 дні.
Першим пунктом у нашому маршруті став храм Лакшмі-Нарайан, який знаходиться на вулиці Мандір Марг, що в Нью-Делі. Храм присвячений божествам Індуїзму й за сумісництвом сімейній парі — Лакшмі й Вішну.
Перед входом практично до кожного храму вам потрібно виконати декілька не дуже складних, але не завжди приємних процедур.
Найперше доведеться розлучитися із взуттям — його прийнято залишати перед входом до храму. Якщо ви переживаєте, що ваші капці можуть стати здобиччю якогось індійського фетишиста або банального злодюжки, їх можна віддати під охорону милому індійцеві, який завжди знаходиться десь поблизу. Зазвичай ця послуга безкоштовна. Якщо ж ви не застали взуттєвого поліцейського, можна спробувати прорватися всередину храму з тапочками в руках, але це не так просто, як може видатися на перший погляд. Ще один із варіантів — грати роль пришелепкуватого туриста — нерозумно посміхатися і удавати, ніби взагалі не розумієте, що діється навколо.
Далі, всю електронну техніку вам доведеться здати в сейф. Нам повідомили, що індійські боги дуже неприязно ставляться до електромагнітних полів, тому практично в усі храми заборонений вхід із мобільними телефонами, фото і відеотехнікою. Перед входом ви знайдете сейф, який закривається на навісний замок — сюди можна покласти весь свій скарб. У безпеці індійської охоронної системи, чесно кажучи, ми не були впевнені стовідсотково, тому на всякий випадок завжди носили із собою китайський замок українського виробництва.
Не сподівайтеся, що вам вдасться пронести до храму хоча б щось, окрім грошей — вас обшукають ретельніше, ніж в аеропорту. Так що будьте готові десь на годину розпрощатися зі своїми улюбленими талісманами та іграшками.
Нарешті ми пройшли строгий фейс-контроль і спокійно можемо продовжити нашу прогулянку храмом Лакшмі-Нарайан.
Але щойно ви потрапите всередину, суєта вмить зміниться всеосяжним спокоєм. До речі, не забудьте перед входом заплатити за використання камери й також зняти взуття — такі традиції у мусульманських храмах. Якщо ви подорожуєте групою, можна трохи зекономити, начепивши всю фототехніку на одну людину. Не намагайтеся обдурити уважного охоронця приховуванням фотоапарату в сумку — її завжди можуть оглянути. І обов’язково зберігайте талон до виходу із мечеті — якщо його втратите, вас очікує обшук.
Хотілося б також звернути увагу на те, що в кожного делійського храму є свій режим роботи й час, коли храм відкритий для туристів або комунальних служб. Тому радимо попередньо ознайомитися з графіком роботи храму, який вас зацікавив. Інакше прийшовши в обрядовий або молитовний час, ви ризикуєте насолодитися хіба що виглядом таблички «Переоблік» і спілкуванням з усміхненим індійцем, який ввічливо скаже вам «туммороу».
Ще один об’єкт нашого екскурсу місцями релігійних святинь Індії — незвичайний і дуже красивий Храм Лотосу. Сучасний новітній архітектурний вигляд не зразу розкриває таємницю, що ця споруда в дійсності є храмом. Будівля більш схожа на музей якогось сучасного мистецтва, адже навіть усередині ви не знайдете традиційних релігійних фресок і інших атрибутів. Центральний зал храму може вмістити близько 1300 осіб, а 27 кам’яних пелюсток утворюють ідеальну квітку лотосу, який, як і належить мешканцеві водойм, з усіх боків дбайливо оточений красивими рукотворними ставками.
Наш марафон завершує храмовий комплекс Акшардхам, який занесений до книги рекордів Гіннеса — як найбільший індуїстський храм у світі. Місце це дуже незвичайне. Завдячуючи своїй винятковості, або з якихось інших причин, фотографування на території храму заборонено. Тому наші враження і інші подробиці доведеться викладати хіба що словами. На територію святині забороняється проносити будь-що окрім грошей. У нас навіть відібрали клей, який незбагненним чином завалявся в кишені. Всі особисті речі ви можете здати в камеру зберігання. Камера облаштована цікавим чином: з одного боку ви здаєте речі, а з другого — отримуєте. Далі ви проходите потрійний контроль: спочатку ручний обшук, потім — металошукач і знову ручний обшук. Через таку тривалу процедуру і велику кількість відвідувачів, вам доведеться постояти в черзі — у нашому випадку це зайняло близько 30 хвилин. Сам храм досить новий, його будівництво завершено в 2005 році, тому не розраховуйте, що всередині ви побачите старовинні розписи, скульптури тощо — все сучасне й, якщо доречно так висловитися про храм, оригінальне. До речі, у деяких скульптур почали відвалюватися невеликі фрагменти. Схоже на те, що в будівництві не обійшлося без участі сусідів-китайців. Але індійці, довго не замислюючись, саджають їх на клей. Імовірно, що для якогось з індійських богів також може стати у пригоді й клей, який у нас відібрали.
Пам’ятки індійсько-делійської архітектури дуже різноманітні. Вони увібрали в себе риси різних культурних традицій, релігійних конфесій і, звісно, неповторний індійський колорит. Але найголовнішою і найвизначнішою пам’яткою Делі, на нашу особисту думку, є аж ніяк не храми й палаци, а бурхливе міське життя, яке є чимось незвичайним і неповторним. Якщо ви навіть не подивитеся знаменитий Червоний Форт або Ворота Індії, не варто хвилюватися — по-справжньому щось цікаве в Делі трапляється на кожному розі.