Ми вирішили завершити наші сухопутні митарства гірськими масивами Керали й вирішили змінити обстановку на водянистішу. Тому вранці, зібравши речі, ми вирушили в напрямку Алапі, вона ж Алаппужа, вона ж Аллеппей — індійська версія Венеції.
У цей час в індійських школах проходить щорічний шкільний день (Annual day), який знаменує початок нового навчального семестру. Прекрасний день, який поєднує у собі сміх, сльози горя, важку працю і стає точкою відліку до найочікуванішого дня у році — кінця навчального року. Ми просто не могли лишитися осторонь такої важливої події в житті молодих індійців, тому вирішили привітати школярів особисто.
Перший патруль вияввив до нас байдужість, а ось на другому посту нас все ж зупинили. З’ясувалося, що наш водій не встиг переоформити якісь документи, тому довелося постояти в черзі на отримання квитанції для оплати штрафу. Трохи незвичне відчуття, адже в наших ДАІшників індивідуальніший і гнучкіший підхід до «клієнтів».
Індійські інспектори працюють за наступною схемою: відразу кілька офіцерів голими руками зупиняють машини, далі йде перевірка документів і, якщо виявлено порушення, винуватець стає в чергу за штрафом. Найпоширенішим порушенням — їзда на мотоциклі без шолому. Штрафи за швидкісний режим не передбачені, як нам пояснили — на індійських автобанах «no speed limit». У індійських водіїв є свій етикет, так само, як і у нас, вони попереджають один одного про наявність постів, блимаючи фарами. Корупційні схеми тут також дуже схожі з нашими — якщо ви не бажаєте обтяжувати себе походами до суду й платити штраф, то чуйний індійський поліцейський запропонує звільнити вас від цієї витрати часу за невеликий бакшиш, який зазвичай становить половину вартості штрафу.
Виявилося, що цей приємний індійський чолов’яга володіє пристойних розмірів бібліотекою, у якій є чимало й російської літератури. Він розповів, що прочитав усього Пушкіна, Лермонтова, Достоєвського, але, зрозуміло, в англомовному варіанті. Тепер він мріє вивчити російську мову й прочитати твори в оригіналі.
Всі рослини і дерева в саду скрупульозно підписані, просто так, для себе.
Накупивши повні сумки продуктів, ми вирушили до нашої індійської господині, яка повинна була перетворити нашу поклажу в чудову вечерю.
До речі, якщо ви вечеряєте в гостях, то найімовірніше вам доведеться сидіти за столом наодинці, тому що в Індії не прийнято їсти спільно з гостями. Можна, звісно, спробувати умовити гостинних господарів розділити трапезу з вами, але це вдається далеко не завжди.
Поки готувалася вечеря, ми трохи оглянули околиці.
Крім рисових полів, у нашому невеличкому селищі знайшлося ще одне цікаве місце. Один підприємливий індієць перетворив свою ферму в справжній туристичний парк, якому б позаздрили немало наших ЦПКіВ. Проїжджаючи, туристи нечасто відмовляють собі в задоволенні відвідати це місце, щоб спокійно посидіти в затишних кафе, які розташувалися серед ананасових полів.
Черговий день нашої подорожі завершився. Налюбувавшись заходом, ми відправилися на вечерю.
У наступному випуску читайте про подорож індійською Венецією і знаменитими каналами Керали.