Загальновідомо, що перше метро з’явилося саме в Лондоні. Сталося це аж 150 років тому, коли у тямущих британців з’явилася геніальна ідея — засунути поїзди під землю, розв’язавши транспортну проблему центру столиці й зберігши історичні пам’ятки. Сьогодні Лондонське метро — це 270 станцій на 13 лініях, загальною протяжністю 408 км. Добовий пасажиропотік — 4 млн осіб (при 8 млн жителів). Виходить, що кожен другий лондонець щодня користується метрополітеном. Річ у тім, що за в’їзд у центр міста, на особистому транспорті, доведеться заплатити 10 фунтів, а потім — ще 2-6 фунтів за годину паркування. Тому діставатися до роботи автомобілем можуть або дуже заможні, або дуже марнотратні громадяни. У той самий час, поки ви гидливо оглядаєте пасажирів підземки, з другого кінця вагона вас так само може оглядати якийсь мільйонер.
Лондонці дуже пишаються своїм найстарішим метрополітеном. Але це той випадок, коли перевага одночасно є й основною проблемою. Лондонське метро знаходиться в стані перманентного ремонту. На ремонтні роботи можуть закривати окремі станції, а у вихідні дні навіть лінії. Нам це видалося абсолютною ультра-дикістю. НА ВСІ ВИХІДНІ. ЗАКРИТИ. МЕТРО. НА РЕМОНТ.
Добре, що англійці, як справжні джентльмени, заздалегідь попереджають про незручності на офіційному сайті підземки. Тут-таки можна дізнатися про затримки в русі на кожній лінії, прокласти маршрут або оплатити проїзд. Всі останні новини метро можна дізнатися у Твіттері — https://twitter.com//TfL.
У всіх гілок свої кольори, навпроти кожної може бути одне з таких повідомлень:
= Good Service (все працює як треба)
= Minor Delays (невеликі затримки на лінії)
= Severe Delays (серйозні затримки)
= Part Closures (частина лінії закрита)
= Suspended (лінія не працює)
= Bus Service (спеціальні автобуси курсують за маршрутом закритих станцій метро)
= Planned Closure (заплановане закриття)
= Reduced Service (збільшені інтервали між поїздами)
Що ж до квитків, то їх можна купити на будь-якій станції або в спеціальних автоматах. Вартість проїзду залежить від кінцевої точки маршруту, а точніше в якій зоні вона знаходиться. Всього таких зон — шість. Перша зона — це центр міста. А далі принцип як в дошці для дартсу. У свою чергу зони діляться на підзони: А, В, С, D. Всередині першої зони дешевше ніж за 1,5 фунта проїхати не вдасться. Щоб трохи заощадити, можна купити смарт-карту Oyster. Якщо плануєте часто користуватися метро, то краще купити проїзний Travelcard. Тарифні плани різноманітні — від одного дня до року. Але тут теж не все просто. Вам доведеться вибрати в які години працюватиме квиток, у звичайні годи або години-пік. Обдурити систему буде складно, квиток потрібно притулити до турнікета двічі, на вході й виході з метро. Ще є ризик наткнутися на патруль обер-контролерів, не дай Боже попастися до їх рук, не шкодують нікого.
Сідайте сміливо, не переживайте, що наївного туриста обдурять із ціною. Це не означає, що вона буде маленькою, скоріше навпаки, але чесною — буде. Таксист у Лондоні — професія вельми шанована. Водії кебів проходять спеціальне навчання, складають іспит на знання міста й цілком здатні замінити гіда для допитливих туристів.
Хоча, все ж потрібно бути уважним. Бо можуть трапитись спритні приватники або взагалі чувень із серії Fake Taxi. Вони дуже схожі на ліцензованих перевізників, але без емблеми фірми-перевізника на борту.
Насамкінець, видання Телеграф зібрало найцікавіші факти про лондонське метро.