Ми завершили наші туристичні справи на Західному узбережжі США! Усім дякуємо, все було чудово, обов’язково приїдемо ще. Тепер логічно висуватися в протилежному напрямку, на Схід, заразом подивимося південні прикордонні штати.
Наша наступна зупинка — Арізона. Пустельний штат на схід від Каліфорнії. Ми суб’єктивно очікували побачити щось на зразок Невади, але не таке пафосне. Лишалося вирішити питання з транспортом. З’ясувалося, що автобуси не такий вже й демократичний спосіб пересування та деколи коштують дорожче за літак, а прямий переліт до Флориди брати не хотілося — жодної романтики.
Так ми й сушили голову в одному з барів Сан-Дієго, поки до нас не підсів приязний американець, каже, впізнав нас завдяки блогу. Ми розговорилися і почали відводити душу, мовляв нові статті в небезпеці, не знаємо як дістатися Арізони. А він каже — базару зіроу, я-то думав у вас щось серйозне. Є стофунтовий спосіб, зараз прям з бару поїдете хоч у Нью-Йорк, хоч до Нікарагуа за недорого, сам так тричі їздив.
Дошки оголошень. Публікуєте, каже, оголошення на сайті Craigslist.org (це такий американський olx, тільки більше, без реєстрації та про все на світі) і просто чекаєте. Ми за декілька хвилин склали коротенький рекламний пост: Хлопці, не одружені, без шкідливих звичок, із житловою площею, шукаємо чистої і світлої любові… ой, тобто, їдемо в Фінікс. На наш подив, пропозиції почали надходити майже одразу, ми не встигли й оком моргнути, розгадка теж не забарилася. Переважно писали хлопці середнього віку, їхні пропозиції радше були пов’язані з дозвіллям, ніж з діловою поїздкою. Багато хто навіть надсилав світлини зі своїми намірами. Серед усього цього Содому раптом пролунав дзвінок, дзвонила доволі мила (судячи з голосу) дівчина, сказала, що через годину виїжджає у Фінікс і без проблем нас підкине, нам треба лише скинутись з нею на бензин. Ми радо погодились.
Ну… не знаю, не знаю… сказав наш новий американський знайомий. Самі поміркуйте, після 20 відповідей якихось збоченців, вам зателефонувала дівчина, сама, і запропонувала без проблем довезти до Арізони, куди їхати 7 годин, безлюдною пустелею. Якось це все підозріло. Я б краще поїхав з тим 2-метровим афроамериканцем у трусах.
Але давати задній хід було пізно, ми схвильовано чекали нашу водійку в барі, заради цікавості, американець навіть вирішив запізнитися на роботу, щоб подивитися хто прийде по наші душі. Через годину двері відчинилися і увійшла вона. «Хлопець у трусах… Хлопець у трусах і з татухами… ще не пізно», «Тихо, Девід, вона йде сюди!»
Насправді, американця можна було зрозуміти, дівчина була досить своєрідною, а в її очах був якийсь божевільний вогник, але ми вирішили попитати долі.
1Її тачкою виявилась Toyota HiLux 1973 року. Наче привіт сучасній Америці з феодальної Японії. Знаєте, це була одна з тих машин, яким дають імена. Але не тому що дуже люблять, а тому що шукають будь-які способи з нею домовитися. Цю Тойоту звали Анна.
2Треба сказати, що домовлятися з Ганнусею у Мері (так звали нашого водія) виходило чудово, жодних поломок у дорозі не відбулося. А завдяки смузі для карпула, ми доїхали з вітерцем.
Карпул — це таке явище, коли в машині крім водія, є ще й пасажири. Такі екіпажі мають право виїжджати на виділені смуги, щоб не стояти в заторах. Але слід стежити за знаками, у різних місцях карпул може починатися з різної кількості пасажирів.
Така опція у американських автомобілістів з’явилася в 1970-х роках, через нафтову кризу в США, їздити в машині самому стало марнотратно.
3На жаль, ми згадали про карпул лише через півтори години їзди в тягучці. Мері вирулила на «віп-трасу» навпростець через суцільну смугу, це помітили копи, які з’явились незрозуміло звідки (закон і порядок!), вони миттю ввімкнули люстру й зупинили нас. Похвалили за любов до антикваріату й відпустили з попередженням.
4Спочатку ми домовилися, що Мері довезе нас до Фінікса зовсім безоплатно, нам потрібно тільки заплатити за бензин. Виявилося, у цьому й була хитрість. 40-річний дволітровий двигун споживав паливо як 737-й Боїнг, і виходило так, що скоріше не Мері виручала нас, а ми виручали її.
На американських заправках повне самообслуговування, такої переоціненної професії, як наш заправник, немає взагалі. На подив, якість сервісу й чистота від цього ніяк не страждають. А якщо ви розраховуєтесь карткою, так взагалі, можна заправитися за 15 секунд, термінал убудований прямо в колонку, а не в бензобак, як можна було подумати.
5Американське маркування бензину теж відрізняється від нашого, тому не лякайтеся, що вам доведеться заправляти машину майже мазутом. Просто американці, як і в випадку з метричною системою, трохи вимахнулись і використовують свою методику визначення октанового числа.
Так, американський 87-й відповідає нашому 92-му тощо. Як і всі рідини, що продаються в США великими об’ємами (сік, молоко, пиво) — бензин продається галонами (3.7 літра). Тобто, виходить, що літр 92-го коштує близько 95 центів. Газових заправок і реклами ГБО 4-го покоління ми не бачили.
6Зазвичай, американці заправляють відразу повний бак, так значно простіше, натиснув на курок і чекаєш, коли пістолет перестане працювати. У випадку з Анною, можна було визначити повний бак за калюжею на асфальті. Цього разу, третина галона виявилася зайвою.
7В нашій Тойоті був зламаний датчик рівня палива, тому всі цифри доводилося записувати в блокнот, щоб випадково не заглохнути посеред пустелі. З огляду на товщину блокноту, датчик був зламаний не один бак тому. Однак, навіть така вища математика не змогла перемогти приземлену Анну й до наступної заправки ми доїхали вже на парах, почавши глохнути за кілька кілометрів.
8
Арізона й Фінікс зокрема — не дуже цікаві місця, то городяни рекомендують піщані шторми, як одну з найкрасивіших пам’яток і кажуть, що ви не бачили справжньої краси штату, якщо не потрапили в хабуб.
Видовище дійсно зачаровує.
Через 7 годин і сили-силенної бензину, ми нарешті дісталися Фінікса, побажали удачі Мері й пішли вивчати місто. Перше, що впадає у вічі, Фінікс — дуже патріотичне місто, прапори на кожному розі.
13Власне це й логічно, американцям потрібно триматися разом. Пам’ятаєте, у статті про Сан-Дієго ми розповідали, що після побудови Великої Американської стіни — міграційні маршрути мексиканських нелегалів змістилися до пустелі Сонора. Так ось, Фінікс розташований у самому серці цієї пустелі. За офіційною статистикою, уже 30% городян вважають іспанську мову рідною і цифра продовжує зростати.
Багато в чому, завдяки припливу нових «громадян» США, Фінікс понад 10 років лідирував у рейтингу приросту населення серед усіх американських міст.
14Хоча, до Фініксу переїжджає і багато американців, бо в місті доступні ціни на житло й багато роботи, зокрема у високотехнологічних сферах. Наприклад, відома компанія GoDaddy саме звідси.
15Через іпотечну кризу 2009 року (фільм «Гра на пониження» дивилися?) зростання населення помітно сповільнилось, але позитивна динаміка все одно збереглася.
Тепер Фінікс — найбільш населена столиця штату й 6-е за населенням місто країни. За цим показником місто трохи відстає від Філадельфії, яка вперше за 60 років показала позитивний приріст населення. Проте їхні жалюгідні 0.6% приросту навряд чи дозволять довго утримувати 5-е місце, при 9.4% за 10 років у Фінікса.
Ми вже було думали за стандартною схемою зайти до бібліотеки, але тут побачили напис Questions? Ask me! Вирішили зайти, поставити запитання, що нас давно хвилюють.
16На жаль, Амбассадори відповідають тільки на запитання про місто, проте у них можна взяти карту, запитати про стоянку, пам’ятки або дізнатися де можна недорого й смачно поїсти.
Якщо ви щось забули, то вулицями даунтауна, 7 днів на тиждень, курсує ще 24 амбасадора, їх можна впізнати за оранжевими футболками. На жаль, такий сервіс є тільки в межах 90 центральних кварталів, далі йде дикий Фінікс, де вам доведеться виживати самостійно.
Чак розповів нам, що цікавого є в Фініксі, розповідь не зайняла більше хвилини. І записав всю важливу інформацію на папірці, далі вручив нам карту й побажав гарного дня.
17Серед іншої інформації на папірці, ми знайшли заповітне слово food і вирушили за вказаною адресою.
Придивившись, виявилося, що це взагалі в іншому місті — Темпе, але трамвай довіз нас лише за півгодини й $2 (разовий квиток, квиток на весь день коштує $4). До речі, нове слово в скарбничку, трамвай у Фініксі і його сателітах називається Light Rail. Ми довго думали, чому в жодному місті США, де ми побували, трамвай не називається «трамвай». Найбільш «американським» і логічним поясненням нам видався — маркетинг, в умовах жорсткої ринкової конкуренції у всього має бути унікальне назва, що запам’ятовується, навіть у трамвая чи автобуса, інакше вибагливі американці шукатимуть щось цікавіше.
18Gordon Biersch — мережа ресторанів-пивоварень, крім Арізони вони є ще в кількох штатах. Вибір пива тут трішки кращий, ніж у рядовому американському барі й часто бувають сезонні пропозиції. З кухнею теж усе гаразд, смачно й багато. Якщо не хочете замовляти цілу порцію, то можна замовити тестер, так більше влізе.
Ми вирішили почати з пива. Ну, з прибуттям!
19Десь на другому колі пробників ми розговорилися з Майклом, корінним арізонцем. Він захотів стати нашим гідом барами й визначними місцями Фінікса. Але сказав, що спочатку йому треба заїхати в тютюнову крамницю.
Так ми вперше побачили вейп, тоді, коли це ще не було мейнстрімом. Шах і мат, хіпстери!
20
Звернувши увагу на наш фотоапарат, Майкл повіз нас на гору Санніслоуп, звідки відкриваються гарні види на всю агломерацію Фінікса.
Річка Солт.
22Фінікс величезний, навіть більше за Лос-Анжелес і без машини тут вельми важко, особливо влітку, коли середньодобова температура не опускається нижче 30 градусів.
До речі, протягом тривалого часу температура була головним гальмом розвитку міста. Справжній будівельний бум почався в 1950-х, коли в будинках почали встановлювати централізовані системи кондиціонування. Так лише 1959 року побудували більше нерухомості, ніж за період з 1914 по 1946.
23Місто розділене на 15 районів, які називаються міськими поселеннями. Кожне розвивається за своїм незалежним планом і з’єднується автострадами з сусідами (ще одна причина мати власний автомобіль).
24
Увечері це не дуже помітно, але місто зовсім плоске, як тарілка. А квадратні хмарочоси центру роблять його схожим на материнську плату комп’ютера.
26Після тривалої фотосесії, Майкл зазначив, що час розбавити нашу академічну культпрограму й покликав у Хутерс. Це така мережа їдалень, де офіціантками працюють дівчата, які за американськими мірками вважаються дуже сексуальними. Щоб підкреслити свої принади й збільшити продаж алкоголю, вони носять спеціальну форму.
Вони одразу впізнали популярних блогерів з України і попросили сфотаграфуватися.
27
В усьому іншому, звичайне кафе з гамбургерами й сендвічами. Проте, через популярність у чоловіків, у Штатах відкрилося вже 460 ресторанів і франшиза поширилась на 31 країну.
Цікавіше видовище в цей час розгорнулося на вулиці. Там утворилася величезна тягучка з крутих тачок, але на відміну від звичайного затору, вона викликала величезний інтерес серед відвідувачів місцевих барів і ресторанів, особливо у відвідувачів-жінок, які охоче підходили до машин, спілкувалися з водіями, а деякі навіть сідали в салон.
Майкл пояснив, що це такий аризонський звичай, називається Крузінг. Суміш виставки дорогих машин і Тіндера.
Нещасним байкерам довелося чекати 15 хвилин, щоб вклинитися в щільний потік крузерів.
29Ну а ми пішли в наступний бар, бо увага з боку хутерських офіціанток вже трохи перебільшувала звичайну та ризикувала вийти за загальноприйняті рамки. Але їх нетрудно зрозуміти, не кожен день почуєш англійську, покращену співучим українським акцентом.
На новому місці ми повечеряли найчистішим та напрочуд смачним холестирином.
30Майкл запропонував закінчити вечір в гостях у його знайомих. Напевно, вельми багатих людей, тому що дозволити собі ПОВНИЙ басейн у самому серці пустелі може не кожен.
31У приємній атмосфері за світською бесідою закінчився наш перший день в Арізоні.
В наступному випуску ми розкажемо як підняти американське село і про силу фантазії, не пропустіть!