Сьогодні ми відправимося до русского району, який місцеві називають Маленькою Одесою. Тут компактно проживають євреї-емігранти з територій колишнього СРСР. Отже, запрошуємо до Брайтон-Біч — колиски російськомовної діаспори Нью-Йорка.
Перші переселенці з’явилися тут у 1970-х роках, коли 1971 року CCCР під офіційним формулюванням «для возз’єднання сімей» підняв залізну завісу й дозволив емігрувати до Ізраілю. До подиву радянських властей, охочих відмовитися від щасливого соціалістичного майбутнього виявилося значно більше, аніж передбачалося. Тому навіть ті, що виїжджали цілком легально, отримували ярлики «зрадників батьківщини», а саме слово єврей згодом замінили на «громадяни — особи єврейської національності».
Охочі покинути Союз проходили ретельну перевірку й виплачували компенсацію за освіту, виховання та інші «хліб-сіль», отримані від щедрої країни. Зазвичай для зібрання необхідної суми доводилося продавати житло й все майно. Зрештою, більшість емігрантів зазвичай потрапляли за кордон не лише із чистою совістю, але й з чистими кишенями. Дехто залишалився в Ізраїлі, але основна частина відправлялася на пошуки кращого життя до Америки, у Нью-Йорк. За нову батьківщину було обрано Брайтон-Біч. До речі, вирішальну роль у виборі зіграла не близькість до океану, а низькі ціни на житло — у ті часи Брайтон-Біч був одним з найбідніших районів Нью-Йорка. 1973 року масовий виїзд був припинений, але передумови для наступних хвиль еміграції уже були створені, а громада й діаспора — сформовані.
Поступово Брайтон-Біч став цілком респектабельним і успішним районом. Не останню роль у цьому зіграла діаспора емігрантів з колишнього СРСР. Але проблем досі багато — більше ніж третина населення погано говорить англійською або зовсім не знає мови. До речі, у середньому по Нью-Йорку цей показник тримається на позначці 7%. Рівень життя більшості населення Брайтон-Біч невисокий. Доходи менші за середні по Нью-Йорку.
Район вітає гостей скромним написом.
Місцеві жителі іноді скаржаться, що життя у них тут також не медяникове — муніципальна влада, як і скрізь, розкрадає і розпилює бюджет. За приклад були презирливо показані ці туалети на набережній. Кажуть, що кожен з них обійшовся місцевому бюджету в декілька мільйонів доларів. Ще й досі ці, майже золоті, клозети не введені в експлуатацію і невідомо, коли настане ця жадана й довгоочікувана мить. Цілком можливо, що чиновники просто бояться, що кмітливі брайтонці (або брайтонбічці) відразу зрозуміють, на чиї туалети були витрачені їхні податки.
Бідним районом Брайтон був не завжди. У первинних планах йому відводилася роль курортної місцини — навіть назву дістав на честь однойменного курорту в Англії. І варто зазначити, що спочатку справи йшли навіть дуже непогано — заможні європейці прямували сюди ледь не табунами. Але красива набережна — це все, що лишилося від минулого успіху.
На жаль, Велика Депресія змінила плюс на мінус, і до кінця 1980-х Брайтон перетворився на один з найнещасливіших районів міста. Приблизно того часу компанія Дональда Трампа розпочала щільну забудову района соціальними багатоповерхівками. За аналогією зі ще свіжими у пам’яті «хрущовками» нові будинки відразу охрестили «трамповками». Трамповки передавалися місту в безкоштовну експлуатацію терміном на 40 років. Після цього мешканці повинні були або викуповувати своє житло або виселятися. Бізнес-тема виявилася із далекоглядним прицілом і Дональд Трамп повільно, але неухильно стає власником дорогоцінної нью-йоркської землі.
Вирушаємо на Брайтон-Біч Авеню — головну вулицю — де під естакадою метро зосереджено все ділове й торгове життя району. Постійних жителів тут небагато — мало хто прагне жити в сусідстві з цілодобовим гуркотом нью-йорксього метро. Всі будинки вздовж вулиці зайняті крамницями та офісами. Спектр послуг дуже різноманітний — від недорогих дзвінків на колишню Батьківщину до ворожіння на долоні.
Куди ж без російських вивісок у русскому районі. До речі, американські аптеки (навіть на Брайтоні) відзначаються цікавою особливістю. У них непросто купити ліки, але запросто можна купити газовану воду або шампунь. Без рецепту лікаря вам продадуть хіба що якийсь аналог аспірину, але навіть якщо у вас є рецепт, то не факт, що потрібні ліки будуть у наявності. Щоб якось компенсувати недоотримання прибутків, аптекарі трохи розширили свій асортимент і почали продавати побутову хімію та легкі закуски. Ось так вже років 70 і виживають.
Російську мову чути скрізь, а «наші» люди впізнаються підсвідомо, можливо, за якимось особливим виразом обличчя або стилем одягу. За скромними підрахунками в Нью-Йорку проживає близько 500.000 російськомовних громадян. Деякі з них навіть скаржаться, що перед переїздом до Америки говорили англійською значно краще. Американські компанії не лізуть до чужого монастиря зі своїми англійськими вивісками, тому теж говорять російською.
Цікава історія з хлібом. Річ у тім, що американці зазвичай їдять хліб для тостів, який дуже м’який і мало підходить для клепання бутербродів, якщо попередньо його не підсмажити в тостері. Але Брайтон-Біч — це не Америка й тому тут продається «нормальний» хліб, проте, випечений на американській фабриці. Спочатку хліб імпортувався з-за кордону, але дорогою він черствів, псувався і ніхто його не купував.
На відміну від Мангеттену, сміття збирається в контейнери.
І закінчуючи наш репортаж, напевно, треба зробити якійсь висновок. Під час прогулянки Брайтоном, нас весь час не покидало дивне відчуття. Пізніше ми зійшлися на тому, що це не розчулення або радість зустрічі з рідною культурою на чужині, а найімовірніше — ностальгія. Ностальгія за минулим. Брайтон більше нагадує не Маленьку Одесу, а Маленький СРСР. Його побудували люди, які виїхали з території колишнього СРСР, але на новому місці так і не змогли переформатувати свою свідомість. Тому вони побудували свій комфортний СРСР (ну або щось близьке до наших 90-х) з ковбасою і побутовою технікою, і тепер живуть в ньому в своє задоволення, роками не буваючи в інших районах міста.
Наступного разу ми подивимося як відбувається асиміляція в китайському та італійському кварталах.