Ми познайомилися з містом і покаталися на трамваї, але як і раніше не зрозуміло, чим зайнятися, якщо візит триває хоча б кілька днів. Тому сьогодні ми підготували експрес-програму для людей, у яких немає ані часу, ані можливості затриматися в Сіетлі на 3-4 дні. Це не всі визначні пам’ятки міста, але всі ці пам’ятки — визначні.
Проте спочатку розповімо про головне розчарування року — Microsoft. Перебуваючи під враженням від відвідин кампусу компанії Epic, ми наївно думали, що Майкрософт це ж МАЙКРОСОФТ (читати виразно) і їхня штаб-квартира має бути чимось особливим, чимось таким, від чого захоплює дух і потіють долоні. Ще в літаку, десь над Північною Дакотою, ми вирішили, що обов’язково це сфотографуємо й передамо нащадкам.
А ще з’ясувалося, що Windows 10 збирає та зберігає історію відвіданих web-сторінок. І це не все, на нас очікував ще один, останній удар. Виявляється, в офіс Майкрософт не пускають простих відвідувачів.
Ми змогли потрапити тільки в центральну будівлю і фірмову крамницю, але навіть там нам заборонили фотографувати. Тому ці три жалюгідні світлини — все, що ми зможемо показати дітям. З другого боку, ми можемо не говорити їм адресу блогу й змінити прізвище :)
Близько години ми гуляли кампусом, роздумуючи як помститися підступному Біллу Гейтсу. План помсти вражав своєю цинічністю. Ми вирішили повернутися назад до Сіетлу, попередньо загугливши адресу найближчого Еппл Стора, щоб ви розуміли весь розмах розплати — ми зробили це з Віндовс Фону. Білл, якщо ти читаєш це, знай, ти втратив відданих клієнтів за допомогою своєї ж продукції.
Першим місцем, куди ми попрямували після купівлі айфонів, став ринок Pike Place Market. Це той випадок, коли ринок можна назвати однією з головних пам’яток міста, причому цілком заслужено. Заснований 1907 року, він розвивався разом із містом та став улюбленим місцем городян і туристів. Відвідування ринку Пайк Плейс — це захід «4 в 1», тут можна купити свіжі продукти, смачно поїсти, придбати сувеніри для родичів і послухати чудових вуличних музикантів.
Ще одна причина, чому варто почати з ринку, він розташований у даунтауні Сіетла й звідси зручно вирушати на рейди іншими визначними пам’ятками.
«Джонні, клацни нас із помідорами!»
Ще одна цікава деталь — це плитка на підлозі. Якщо уважно придивитися, то це не просто рисочки на ній. Це імена людей. Хто всі ці люди? Звичайні городяни, які у 80-ті роки заплатили по 35 доларів, щоб увічнити своє ім’я. За 2 роки 45,000 людей скористалось такою можливістю — так адміністрація ринку отримала додаткові 1.6 млн доларів на модернізацію.
Гаразд, в інших кав’ярнях ситуація трохи краща. Річ у тім, що це перша кав’ярня мережі Старбакс. Саме Старбакс створив у США культ кави, тепер кожен поважний американець перед роботою заїжджає в кав’ярню, щоб купити кави на винос. Пити каву вдома — моветон і пережиток минулого. Багато хто навіть не знає який вигляд має кава не в рідкому стані.
Попили кави й пішли далі.
Ще одна популярна розвага в гостей міста — катання на машині-амфібії бухтою Елліот. Називається Ride the Ducks. Такі машинки є і в інших містах, наприклад у Філаделфії або Бостоні, але нам здалося, що жителі Сіетла особливо пишаються ними. На жаль, з 24 вересня катання на качці тимчасово заборонили через інцидент, в якому загинули 5 пасажирів. За злою іронією інцидент стався на суші, качка врізалася в пасажирський автобус.
Ми не стали підніматися на Голку. Сіетл згори ви вже бачили. Із цікавого залишаються монітори, на які виводиться зображення різних районів Сіетла, камеру можна рухати, зображення збільшувати — чудова забавка для дітей.
Міст Джорджа Вашингтона з’єднує райони Queen Anne та Fremont. Другий за популярністю міст у американских самогубців. Перший, звичайно, міст Золоті Ворота в Сан-Франциско — він настільки красивий, що навіть люди з інших країн мріють покінчити життя, стрибнувши з нього. Але тут парадокс, щоб накопичити на квиток і готель у Сан-Франциско вони починають більше працювати, заново знаходять сенс життя і в підсумку деякі з них купують новий БМВ, а не вкорочують собі віку.
Начебто нічого незвичайного, але посеред району стоїть ЛЕНІН. Причому не в традиційній позі доброго пенсіонера, а такий бойовий, енергійний, з язиками полум’я. Спочатку ми подумали, що хтось із наших емігрантів захотів взяти із собою шматочок Батьківщини, якої більше немає. Але виявляється, що статую в Сіетл привіз американець, та ще й в доброму розумі і тверезій пам’яті. 1989-го він викладав англійську мову в місті Попрад (колишня Чехословаччина, а зараз Словаччина), де й знайшов Ілліча на звалищі металобрухту, туди його визначили після падіння комуністичного режиму. Льюїс Карпентер, так звали американця, настільки перейнявся співчуттям до Леніна, що захотів перевезти його в США. Живий Ленін на це, мабуть, не погодився б. Статуя обійшлася Карпентеру в 13 тис доларів, ще 42 довелося викласти за операцію з транспортування вождя. У підсумку, Володимир Ілліч став настільки дорогим в утриманні, що Карпентеру довелося закласти будинок, щоб оплатити витрати.
1994 року Карпентер загинув в автокатастрофі й статуя залишилася лежати на задньому дворі будинку. Виставити її на вулицю додумалися 1995 року. Тому тут ми маємо справу з приватною статуєю, яка, до речі, продається. Востаннє за неї просили 250 тис доларів. Ну а поки новий покупець не знайшовся, вождь пролетаріату страждає від неляканої інтелігенції, яка його то в сукню одягне, то в ЛГБТ-кольори розфарбує. Закривавлені руки — це ще дуже тонко.
Ось він, Фрімонтський троль. Який, як і належить, за законами скандинавського епосу — живе під мостом, з 1990 року. А оселився він тут в рамках міської програми з облагороджування території під мостом і тепер ганяє там наркоманів і бандюганів.
У головного драг-дилера троль віджав тачку, бачите у нього в руці.
Корото кажучи, Фрімонт — цікавий райончик, троль, Ленін, навіть корпус ракети часів Холодної війни є. Рекомендується для плавної адаптації до Америки після переїзду з країн колишнього СРСР!
А ми йдемо далі, наступне улюблене місце сіетлян — Gas Works Park. Поки ми йшли, а це якихось 2 км, погода розвиднілася.
А зараз час знову вибратися за межі Сіетла, але в іншому напрямку. Поїдемо подивитися одну з головних природних пам’яток штату Вашингтон — водоспад Сноквалмі. Це потрібно зробити до настання сутінків, інакше нічого не побачити. Добре, що далеко їхати не доведеться, кінцевий пункт розміщується у тому ж окрузі Кінг. Спочатку трохи стандартної інформації, водоспад Сноквалмі розташовується між містами Водоспад і Сноквалмі, на річці Сноквалмі. Загалом, все логічно. Ще вам обов’язково повідомлять, що висота водоспаду 82 м і це на 30 м вище за Ніагарський водоспад, але туристи чомусь їдуть туди.
Із Сіетла найзручніше їхати по трасі Інтерстейт 90. До речі, так ви ще запишете у актив дві визначні цифри. Проїдете найдовшим трансконтинентальним шосе (4,861.09 км) і перетнете 5-й у світі за довжиною понтонний міст — Homer M. Hadley Memorial Bridge. Хоча, навіть не дві, а три визначні цифри. Тому що назад можна повернутися сусіднім понтонним мостом — BridgeLacey V. Murrow Memorial Bridge, виходить два 5-х у світі за довжиною понтонні мости за день.
Перегляд водоспаду безкоштовний, що для Америки справжня дивина. Крім того, можна навіть безплатно запаркувати машину. Працює водоспад від світанку й до сутінок, решту часу його просто погано видно. Найкраще приїздити до обіду, тоді менше шансів, що стоятиме туман. Як ви розумієте, ми приїхали після обіду й радимо вам з особистого гіркого досвіду.
Поки ми гуляли парком, туман розсіявся і водоспад з’явився у всій красі. З’ясувалося, що на вершині ще є готель. Тому не лише в нас можуть будувати готелі в заповідних зонах. Ще пізніше ми зрозуміли, що до своїх красот американці ставляться дуже практично, і на водоспаді стоять дві гідроелектростанції. Їхньої сумарної потужності вистачає на 40000 будинків. Цікаво, що на світлинах їх не видно, бо одна станція підземна, а трубопроводи другої проходять осторонь, щоб не псувати туристам натуру.
Про туман ми пожартували — просто взяли світлину з флікера для кращої наочності.
У гарну погоду можна спуститися до річки. Інакше ж доведеться милуватися водоспадом з оглядового майданчика.