День розпочався відносно спокійно. У новому готелі все пройшло без сюрпризів. Ми заплатили заздалегідь обумовлену суму, в яку готельєри, на диво, не вписали нічого зайвого, на кшталт якогось каламутного податку для туристів. Додатково довелося заплатити лише за Інтернет. Оскільки він, на відміну від попереднього готелю, тут працював добре, невеличкий вихід за межі запланованого бюджету ми визнали повністю виправданим.
У Делі ми зіткнулися із чудовою традицією, яка, на жаль, все рідше й рідше зустрічається в наших містах — місцеві тубільці висушують свій одяг прямо на вулиці. При цьому усі їхні статки обов’язково мають споглядати інші корінні жителі й туристи. Нерідко прогулюючись містом, нам доводилося низенько нагинатися, щоб пройти під чиїмся одягом чи білизною, розвішаними через весь тротуар, але що вдієш — традиції.
Зверніть увагу на колючий дріт. Таким нехитрим чином індійці намагаються захищати свої вжитки від неблагомислячих громадян. Біля деяких будинків нам навіть зустрічалася озброєна охорона, яка патрулювала територію. Крім колючого дроту ще траплялося бите скло, зацементоване у верхню частину парканів.
Висушуючи одягу на вулиці, буде незайвим уважно пильнувати за повівами вітру, інакше штанці, дбайливо почеплені вами на мотузку, мають всі шанси продовжувати сушку десь на колючому дроті сусідського паркану.
Зазвичай тварин тут ще прив’язують до дерев, до стовпів електроліній, до бетонної арматури. Зважаючи на постійну спеку, неважко здогадатися, що буде з вашим чотириногим годувальником, якщо про нього випадково забути.
Деякі тварини навчилися змінювати окрас і вдало маскуватися у делійських кам’яних джунглях.
Крім метро, громадський транспорт Делі також представлений міськими автобусами, які за невеличку платню довезуть вас практично в будь-яку дупу точку столиці.
Якщо ви не володієте технікою безконтактного проникнення всередину автобуса через вікно, вам доведеться трохи поштовхатися із благодушними, але міцними індійцями. До речі, у першому випадку ви отримаєте значно менше синців.
Публічне справляння потреби в Індії не вважається чимось непристойним, але міська влада все ж вирішила трохи обмежити таке своєрідне єднання народу з природою безкоштовними публічними туалетами, які найчастіше розміщуються біля автобусних зупинок. Позаяк, індійці звикли робити це відкрито, не соромлячись, то й туалети побудували відповідні.
Вийшовши на одній з автобусних зупинок, ми поступово заглиблюємось у найбідніші райони міста. Щокрок змінюється ландшафт і архітектура.
Ось ці дві індійські дівчинки спочатку боялися фотоапарату, але через деякий час усе ж дозволили себе сфотографувати, але згодом за це попросили SIM-ку зателефонувати.
Відірвавшись от малолітніх жебраків, ми вийшли до річки, через яку перекинутий міст, а зліва від нього знаходиться склад велорикш. Хоча це може бути й платною стоянкою із цілодобовою охороною.
На цьому наш репортаж добігає кінця. Фотоматеріалів можливо, і не багато, але заради цікавіших кадрів довелось би ризикувати не тільки фотоапаратом Canon, але й власною безпекою.
Хоча, після 2-х місяців, проведених в Азії, ми зрозуміли, що екскурсія індійськими нетрищами була не небезпечніша, ніж прогулянка будь-яким з наших спальних районів. Але про це — іншим разом…
У наступній публікації ми покажемо більш фешенебельну частину міста Делі — острівець Європи в океані індійського колориту.