У Чикаґо ми пробули 5 днів. Потім зловили себе на думці, що ще трохи — і пустимо коріння. Потрібно було терміново вирушати далі. Немає спокою ногам туриста, можливо, у Бердянську відпочинемо. Їхати на Західне узбережжя було зарано, та й запас міцності залишався ще на тиждень-другий. Нас нестерпно манив до себе Детройт, куди можна було відносно недорого дістатися автобусом. Судячи з кількості покинутих там будинків, проблем із житлом теж би не виникло. Ми вже було відправилися купувати квитки, але все ж вирішили навести фінальні довідки. Як ми вже писали раніше, найкращим джерелом інформації в штатах є офіцери поліції. Дуже привітні й товариські люди, особливо, якщо на них не наводити пістолета. Так от, дорогою ми вибрали парочку служителів правопорядку й підійшли до них, аби поцікавитися криміногенною ситуацією і пам’ятками в автомобільній столиці США.
Поки ми намагалися пояснити мету нашого візиту, відповіддю поліцейських були їхні обличчя, на яких відображалося дещо більше, аніж вся скорбота єврейського народу. Коли до охоронців правопорядку усе ж повернулася мова, один із них сказав, що у Детройті гірше, ніж на війні, а другий додав, що місто дуже нагадує декорації до шоу «Ходячі мерці», хіба що детройтські зомбі шустріші. І взагалі пустити нас туди прирівнювалося для них до співучасті у злочині. Аби зберегти нервові клітини нашим новим знайомим, ми вирішили податися до старого знайомого. Ми познайомилися ще на Шрі-Ланці й обіцяли відвідати його, щойно дістанемося Вісконсина, а тут саме випала нагода. Ну що ж, у такому разі Детройт — наступного разу.
Нам потрібно було їхати до Медісону, столиці Вісконсину. Відстань приблизно така сама, як і до Детройту, але в інший бік, на північний захід. Вісконсин — не дуже відомий для наших співгромадян штат, міцний середнячок Середнього Заходу, із красивою природою і великою кількістю озер. У самій Америці цей штат знаменитий молочними продуктами, пивоварнями й футбольною командою Грін-Бей Пекерс.
Медісон — тихе провінційне містечко, яке розташоване відразу на чотирьох озерах. У таких місцях добре жити, але нудно.
Вживання алкоголю займає важливе місце у вісконсинській культурі. Штат стабільно входить до числа національних лідерів зі зловживання на душу населення. Етнографи пов’язують цей факт із холодним кліматом, спадщиною німецької еміграції та багаторічною присутністю великих пивоварних заводів у Мілуокі.
У такому контексті зовсім не дивує, що місцеві жителі у десятиградусний мороз їздять на роботу на велосипедах. Як стверджує давня американська приказка, що вісконсинцю добре, то для флорідця — смерть.
Підходимо ближче. Це вже четверта ітерація капітолію у Медісоні. На жаль, попередні варіанти не збереглися — дещо згоріло, дещо перебудували. Теперішню версію закінчили 1917 року. Особливим приводом для гордості в місцевого населення є той факт, що Вісконсинський капітолій усього лиш на три фути нижчий свого брата з Вашинґтону.