В Америці багато цікавих місць, але є одне таке, про яке знають всі, вже багато років про нього пишуть книги та знімають фільми. Цей регіон став культурним явищем, але ніхто точно не знає, де саме він знаходиться. Уперше ми дізналися про нього з книг Фенімора Купера та фільмів з Гойко Мітічем. І остання підказка, після якої ви все зрозумієте. Ковбої, індіанці, салуни, вестерни, Клінт Іствуд. Як ви, мабуть, здогадалися, сьогодні ми почнемо знайомство з Диким Заходом, ну а якщо не здогадалися, то ми вам щойно повідомили. Взагалі, Диким Заходом можна назвати мало не половину території сучасних Сполучених Штатів, але в масовій культурі це зазвичай Каліфорнія, Невада, Арізона, Техас, Нью-Мексико.
Почнемо з Невади та найбільшого міста штату — Лас-Вегаса.
На жаль, за законами жанру — все що було у Вегасі, лишається у Вегасі. Тому доведеться обійтися без подробиць, обмежимося лише фотографією міського обрію. З Лас-Вегаса ми вирушили до однієї з найвідоміших та найвизначніших пам’яток США — Великого Каньйону. Дорога видалась настільки цікавою, що ми вирішили присвятити цій історії окрему статтю, тому й заварили цей пафос із Диким Заходом, треба ж було вас якось зацікавити. Отже, на третій день, відійшовши від гулянок у Вегасі, ми вийшли в місто серед білого дня і зрозуміли, що тут геть ніч́ого робити. Уся суть Вегаса в красивому видурюванні грошей трудящих, а оскільки розлучатися зі своїми трудовим надбанням вже не було сил, треба було терміново їхати з міста. Великий Каньйон був найочевиднішим варіантом. Лише 4 години їзди машиною і ти вже дивишся на найкрасивішу дірку в землі. Ніби все й просто, винаймай авто та їдь собі, але в нас несподівано закінчився термін дії платіжної картки. Звісно, ми встигли зняти деяку суму, але кляті капіталісти не видають машину за готівку й під чесне слово. Залишалося два варіанти: екскурсія та автостоп. Варіант із екскурсією відпадав (економія по 100 доларів з людини, до речі), тому що в цьому випадку ми пропускали світанок і захід сонця над каньйоном, а це 80% сенсу поїздки. Залишався автостоп. Попередній досвід автостопу Америкою підказував, що в цьому питанні багато залежить від удачі, яку ми й попрямували шукати до одного з ареалів її проживання — до найближчого бару. Удача усміхнулася нам досить швидко, у барі зустріли чудового хлопця Маріо. Після кількох келихів, ми запропонували йому провести чудові вихідні разом. Наш новий знайоми з радістю погодився: з його боку — машина, а з нашого — бензин. Усі були задоволені. Щоб зробити нашу поїздку ще бюджетнішою, ми домовилися переночувати в наметі. Намет ми позичили в нашого іншого знайомого (і не запитуйте якого), а спальні мішки купили за 10 доларів у Воллмарті.
Чудовим субтнім ранком ми виїхали в напрямку Каньйона! Маріо запропонував дорогою подивитися на ще одне диво, цього разу рукотворне — дамбу Гувера, спорудження епохального характеру на кордоні штатів Невада та Арізона.
Ще одна красива споруда — меморіальний міст Майка О’Каллагана — Пета Тіллмана, розташований за півкілометра від дамби, вниз за течією. По мосту проходить траса 93, яка з’єднує штати Монтана, Айдахо, Невада й Арізона. Висота мосту — 270 м, це другий заввишки міст у Штатах.
Ми поцікавились, що це за неординарні люди, якщо на їхню честь назвали такий крутий міст. Історія Майка О’Каллагана нас не дуже зацікавила, виявилось він простий заслужений губернатор штату Невада. А ось Пет Тіллман — колишній популярний гравець в американський футбол зі штату Аризона. Після терактів 11 вересня 2001 року, він тимчасово припинив спортивну кар’єру, відмовився від контракту на $3,5 млн та вступив до лав армії США. 22 квітня 2004 загинув у горах Афганістану від «дружнього вогню». Така історія.
Дамба не тільки генерує енергію для трьох штатів (Арізона, Каліфорнія, Невада), але й утворює озеро Мід, яке є основним джерелом прісної води для всіх околиць. Останнім часом рівень води у водосховищі став різко спадати, це пов’язують зі зростаючими потребами Лас-Вегаса, чия агломерація стала найшвидкозростаючою у США. Влада намагається розв’язувати проблему усякими способами, з останніх — заборона на полив газонів. Тому красивих зелених газонів у Вегасі вже не побачиш. Зверніть увагу на білу смугу, це старий рівень води.
Поки ми снідалі, нам розповідалі про нічне життя в пустелі. Нічне життя — це не те що ви подумали, а телевізор і справи по господарству, бо вдень дуже жарко, щоб працювати. До речі, за продуктами їздити потрібно до Вегаса. Тому закуповуються тут одразу на декілька тижнів наперед. Через це нам було не дуже зручно об’їдати людей.
Місцевий рейнджер, розповів нам де краще зустріти світанок, захід сонця і поставити намет. За це ми придбали у нього перепустку в парк.
Отже, до зустрічі в Гранд Каньйоні!